Навряд чи хтось з вболівальників знає й цього підопічного Євгена Лемешка фактично єдиного вихованця хмельницького "Динамо", який виступав у складі нашого клубу в 1969 році в Класі "А". Нехай цей сезон був невдалим для команди, але для самих динамівців це був крок вперед, який не вдалось зробити навіть попередній плеяді гравців, що здобули срібні нагороди першості УРСР. Отож один з гравців того складу "Динамо" Лемешка, кандидат в майстри спорту, форвард – Геннадій Володимирович Кононенко…
ЄВГЕН ПИЛИПОВИЧ БУВ ПРИСУТНІМ НА ВСІХ ІГРАХ ЮНАКІВ
- Геннадію Володимировичу, де ви народилися?
- Я народився 14 лютого 1952 року в місті Дубно Рівненської області. Батько мій був військовослужбовцем, його перевели сюди. І ми так приїхали в 60-х роках в Хмельницький.
- А як ви захопились футболом?
- Ми самі з хлопцями грали в дворах і пішли всі в ДЮСШ. Ми мешкали на Дубово по вул. Козацькій - ДЮСШ-1 було поруч і всі пішли до тренера Олександра Станіславовича Громницького. Це був мій перший тренер, який створив непогану команду з наших юнаків і ми повигравали всі міські турніри, а потім і першість області серед школярів - команда була на рівні і ми всіма юнаками пішли в групу підготовки юнаків при команді майстрів «Динамо». Це десь було в 1966 році.
- В групі підготовки «Динамо» ви теж почали успішно виступати…
- В 1967 році ми вибороли перше місце по «Динамо» - тоді переграли і «Динамо» (Київ) та потрапили на турнір в Москву, де виграли третє місце по юнакам. В Москві як грали, там всіх оголошують: склади команд, тренерів – заслужений майстер спорту, заслужений майстер спорту тренер такий-то. А в нас: тренер Смірнов (сміється). А грузини приїхали десь мабуть 1948 чи 1949 рік народження. Всі бородаті, здорові, всі за збірну якусь вже грають. А тут село якесь приїхало – вони не знали, де Хмельницький знаходиться (сміється).
В тому ж році ми виграли кубок ЦК ВЛКСМ «Надії», фінал якого проходив у Чернігові. Тут в Хмельницькому була зона: грали Житомир, Рівне. В Житомира виграли 2:1, в Рівного – 3:0. Так попали в фінал, а в фінальній частині були Донецька область, Тернопільська, Харківська, Чернігівська і Хмельницька. Ми в фіналі переграли Чернігівську область з рахунком 2:0. Два м’ячі я забив.
- І вас одразу запримітив Євген Лемешко?
- А Євген Пилипович, що треба відмітити, був присутнім на всіх іграх юнаків. Коли ми грали не на виїзді, то він завжди був присутнім на трибуні. Сам чи зі своїми помічниками. І в перерві заходив у роздягальню і після гри давав зауваження. Так що ми всі були в нього на виду і Лемешко знав хто як грає. Це й дало поштовх, що ми виграли «Надію» і в Москві призові місця. Я тоді забігав непогано.
ПОТРАПИВ В КОМАНДУ ЯКРАЗ КОЛИ ПОВЕРНУВСЯ БОРИС СОКОЛОВ
- Геннадію Володимировичу, коли ви розпочали свої виступи за команду майстрів «Динамо»?
- А запросили в команду, як я ще на юнаки грав в 1968 році. Це було літо, а ми мали право грати без заявки: якщо за юнаків граєш, то маєш право за майстрів грати. А в команді всі захворіли. Приїжджає Мельник А.Г., який тоді керував в товаристві «Динамо», був заступником у Коротєєва П.В., і каже мені і Розанову: давайте на гру – нема кому в запас сідати. Нас повезли в Тернопіль, а там битком забитий стадіон. Це ж як в нас: Хмельницький – Тернопіль була ворожнеча, заруба. Посадили на лавку. А ми хлопчаки ж – не грали на такому рівні. Лемешко кричить, дивиться. Мене не випустив, а випустив Володимира Розанова, а я вже перегорів на лавці. Я вже ніякий. А Розанова випустив – поступово ж треба було. І він - по своїм, пару разів зрізочок і все. І так його зразу після тієї гри прибрали. Це була перша гра на виїзді. Раніше три гри на виїзді грали. Розанова привезли додому, а я вже з командою поїхав на наступні ігри.
Найголовніше чого було легко з Лемешком працювати? Тому що ми його не боялись. Знали його по юнаках. Постійно він нас якби курував. Так що я влився в колектив нормально. І ветерани добре відносились. В колективі була здорова нормальна обстановка. Хто погано з стариків грав, то міг Лемешко відправити на вишку, бо я тоді ще не служив. За Лемешка що можна сказати? Людина від Бога. Тренер від Бога, людина від Бога. Був емоційний, жорсткий чоловік – міг в роздягальні і по шиї дати, але все було по заслугах. Він не любив тих, хто прибирав ноги. Раніше ж як було: отримав по нозі - падаєш, підхоплюєшся і біжиш далі. Він не любив симулянтів. Був жорсткий тренер, але був справедливий. До молоді, особливо до мене він відносився як до сина. Тому що він мене так взяв і був так біля нього постійно.
- А як проходили у вас тренування?
- Один випадок можу розповісти. Ми як тренувались. В Лемешка ж був удар сильний з двох ніг. Він воротарем був, але удар в нього був сильним. І на тренуваннях він в свою команду постійно брав молодих. Іноді виходиш, а там ще була клітка за воротами, де дирекція сидить, де її вже нема. Виходиш один на один і вже забивати треба, а він кричить: «Пас!» І куди? Ми в його команді – розвертаєшся, щоб не забити гол – віддаєш йому, а він вже пробиває. В нас сніданок був о 10-ій ранку. Ранкове тренування розпочиналось о 8-ій ранку. А в нього була така спрага до перемоги, що доки він не виграє – все. Тренування може продовжуватись до 11-ої. То вже старики знали, що такі справи, то вже бачать, що таке і іноді здавали… коротше програти лиш би встигнути на сніданок (сміється). Після тренування йдемо, а він запитує: скільки забив? Ти кажеш: два чи три, а він каже: а я забив вісім – підстьобував. Це все робилось з умислом. Він був психолог сильний: знав як з ким говорити і це все підштовхувало гравця до спраги перемог, забивати більше, до більшої самовіддачі.
- Геннадію Володимировичу, кого ви застали з ветеранів команди, яким було ставлення до вас, як молодого футболіста?
- Я як потрапив у команду – приїхав Боря Соколов якраз. Тому ще з Борею Соколовим прийшлось грати. І ми в Нововолинську виграли тоді 4:0 – Боря забив два, Грішин забив і я забив м’яч. То хочу сказати, що старики відносились коректно: завжди підказували. Тоді ще був Гриць, Кисільов, Варвашевич і Євтушенко. Травка як всюди була, але підказували і на тренуваннях, і в іграх. Не топили. Якщо ти тільки в команді знайшов свою мову і тебе прийняли в команду, то тобі і пас дадуть як треба, а можуть за всю гру й пасу не дати або дати на вухо чи на голову, що й не заб’єш – сплавити можуть в будь-який час. Тому що багато було таких.
- Пам’ятаєте кому в 1968 році голи забивали?
- Нововолинську, Олександрії з центру поля забив. Домовились зіграти внічию – вони в пульку попадали, а нам не треба було, бо ми і так вийшли. Ми їм віддавали гру. При рахунку 1:1 – все нормально вони забивають нам гол - 2:1 виграють. Публіка хлопає. А при освітленні грали, а в них воротар був якийсь косий чи що. Я в центрі взяв м’яч, а всі кричать, Льоня Лемещенко: бий, бий молодий. М’яч впав на ногу – бабах. Воротар не побачив – прожектор чи що: гол... Вони мені вже: що ж ти робиш, тобі ж пропускати треба (сміється).
ДО КЛАСУ «А» ВСІ ПРАГНУЛИ І ВСІ ХОТІЛИ ТАМ ГРАТИ
В 1969 році команда потрапила в клас «А», але Борис Соколов не залишився в команді…
- Він в 1967 році вже закінчив кар’єру і поїхав в Москву. А потім в 1968 році команду щось «лихоманило» і Лемешко його повернув. Через деякий час Боря приїхав без тренувань, без всього. І грав, і забивав тому, що потужним був. А потім Євген Пилипович вже інших взяв, омолоджував склад.
- В 1968 році ви зайняли 5-те місце по Україні і по регламенту ви не повинні були виходити в клас «А», але через розширення турніру команда потрапила в ІІ групу класу «А»
- Так.
- І як команда сприйняла цю новину? Може половина подумала, що тепер нас відчислять з команди, нових наберуть?
- Ні. Навіть можу сказати, що всі були задоволені. Не так як зараз – виходять в вищу лігу і не хочуть йти туди, щоб там не було більших вимог. Тоді всі прагнули до цього – пограти в класі «А». Тому що клас «Б» від клас «А» відрізняється ще й футболом. Тому що в класі «Б» б’ють по обох ногах, особливо нападникам, не дають приймати м’яча. Тоді ж телебачення не було, нічого. А судді свистіли як хотіли. А це вже інша ліга – там трішки вищий рівень. Там вже дають м’яч прийняти, розвернутись. За рахунок досвіду забирають м’яч. Там зовсім інший футбол. Так що до цього футболу всі прагнули і всі хотіли грати, навіть старики, які знають як попадуть туди – будуть вимоги інші. Всі прагнули, всі. І всі віддавали все, що могли.
Стоять (зліва направо): Д. Шойхет, Г. Кононенко, Є.Даннекер, Р. Саркісов, І. Штефуца, О. Іонов, Л. Пучков, В. Удовенко, Г. Ковтун, К. Данилюк, Ю.А. Аванесов
Сидять (зліва направо): М. Лисюченко, Ю. Бойко, І. Шопа, О. Євтушенко, С. Мартіросов, А. Морговський
- Леоніда Лемещенка відправили в Кам’янець в 1969 році чи він сам пішов?
- Його не відправили в Кам’янець. Вони поїхали так як ми в 1970 році поїхали в Луцьк. Там понаобіцяли умови кращі, інститут. І він поїхав сам, бо там є педінститут. Всі хотіли якусь освіту отримати. І умови там трішки кращі були, а потім він же повернувся в цьому ж році.
- Але тим не менш в команді з’явився ряд нових гравців, навіть були такі, що приїхали здалека…
- Так, в 1969 році багато поприходило: от прийшов Мурза, прийшов Вержеленко, Овчаренко. Там Мартіросова, Пучкова, Буріна з сумгаїтського «Полада», Ступіна з кіровабадського «Динамо» - Аванесов їх привіз одним завозом.
В НАС СКЛАД ЯКИЙ БУВ: ЛАНОВИЙ, БЛОХІН, КОНДРАТОВ, ДАМІН
- Геннадію Володимировичу, в наступному сезоні ви вирішили спробувати свої сили в луцькому «Торпедо»?
- В Луцьку в 1970 році створювалась команда і ми - не кажучи Лемешку – Аванесов, я, Штефуца і Грішин Боря тишком-нишком поїхали туди. Навіть нічого не розраховувались тут. Це потім Лемешко звичайно образився, але не був злопам’ятним. Знаєш – він мене взяв в команду, виховував, тренував. Робив з мене людину, футболіста, а мені тоді було 18 років. І отак поїхали туди: умови то були гарні, а інституту ніякого. А нас брали в армію. А ми на зборах, тоді «Торпедо» луцьке вже було, грали з «Динамо» хмельницьким і добре відіграли з ними гру. І я завжди думав, як я буду дивитись йому в очі за свої необдумані вчинки. Але після вдало проведених ігор за «Торпедо» в тому числі і на зборах в Закарпатті, ми зустрілись з ним після гри і він мене особисто і О. Качалова, який грав центрального нападника запросив назад в Хмельницький. Не було ніяких образ – я вибачився перед ним за те, що «натворили». І все – він каже: хлопці, я чекаю вас в Хмельницькому. Я повернувся, а Качалов поїхав в СКА Київ. Так, що він не був злопам’ятним.
- Геннадію Володимировичу, але ви вже не грали в основі за «Динамо»…
- Ми як повернулись назад під осінь, то нас призвали в армію. Я якраз встиг пересісти з одного автобусу на інший. Такий був Бармін - заступник в Мельника, то він нас возив в Шепетівку оформляти. Поїхав я, Морговський, Грузнов, Руснак - там чоловік десять. Нас призвали – ми пройшли курс молодого бійця і повернулись в команду. Але як повернулись, то вже був Усенко. Нас назад в роту не повернули, а ми були в клубній команді, яка грала на першість області. А в Красилові була команда, яка грала на першість України серед КФК, то ми грали там – трохи підробляли. Ми приїжджали лише на ігри, а тренувались тут – в Хмельницькому. В «Случі» був тренер Яків Горбачов. На воротах стояв Вадік Федоренко, а коли він не міг, то Грузнов стояв. Юра потім у себе в Чернігові був тренером. Так я в армії служив з 1970 по 1972 рік в нас при команді.
- В 1972 році ви вже завершили кар’єру?
- Ні, я ще грав. В 1972 році старшим тренером після Усенка був Аванесов і він мене назад брав в основу, але в мене вже інші плани були і задачі – я поїхав поступати в школу міліції у Львів. Поступив і так вже пішов по інших стопах. Закінчив школу львівську, а потім академію вищу в Києві і так далі…
- Ви свого часу викликались в збірну УРСР…
- В 1969 році Лемешко дав мені рекомендацію в збірну. Там в нас склад який був: Лановий, Блохін, Кондратов, Дамін. В Береговому ми були – готувались на турнір у Францію.
Але це так зробили збірну України, але під егідою київського «Динамо». Там окрім динамівців були також і з Сімферополя, і з донецького «Шахтаря», і з Чернівців – з усієї України, але кістяк був динамівський.
- Дякуємо вам за розмову.
Та що ви (сміється)
- До побачення.
- До побачення
розмовляли Віктор Зарванський та Вадим Василишин
При використаннi матерiалiв сайту посилання на сайт обов'язкове!
