«Подiлля» Хмельницький

Фанатський куточок
spacer
Наступний матч
Чемпіонат другої ліги України
?, Початок ?
Хмельницький, СК Поділля
spacer
spacer
team - team
"Поділля"
Хмельницький
 
"Поділля"
Хмельницький
spacer
spacer spacer
 
 

Турнірна таблиця

Першість області
Прем'єр-ліга
Команда I В Н П М О
1 Збруч 14 14 0 0 39-11 42
2 Случ 13 9 2 2 35-15 29
3 Полонія-ДЮСШ№1 14 6 2 6 24-28 20
4 Дунаївці 13 5 3 5 14-12 18
5 Поділля 14 3 6 5 14-17 15
6 Енергетик 14 3 3 8 16-25 12
7 Славута 14 2 3 9 11-25 9
8 Перлина-Поділля 14 2 3 9 15-35 9
Згідно рішення КДК, Перлині-Поділля зараховано технічну поразку в матчі з МФК Славута.
 
 

Опитування

Чи буде "Поділля" у наступному сезоні у другій лізі?


 
 
spacer
» Євген Лемешко: На Кам'янець-Подільський увагу звертав завжди

Отримувач: благодійна організація «Подільський фонд допомоги українській армії».
Банківські реквізити: р/р 26009524495500 в АТ «Укрсиббанк» м. Харків, МФО 351005, ЄДРПОУ 39351791.
Призначення платежу: безповоротна фінансова допомога (або добровільне пожертвування) на потреби української армії.

Євген Лемешко: На Кам'янець-Подільський увагу звертав завжди

http://photo.ua-football.com/img/albums/1555/2015-12-11_Lemeshko.jpg
Активною футбольною діяльністю він не займається вже понад 20 років. Попри це люди різних поколінь завжди згадують «Пилиповича» жваво, з іскоркою – за виняткові педагогічні методи, гостре почуття гумору, чоловічий характер і підвищене почуття справедливості. 11 грудня, Євгенові Лемешку виповнилося 85.
 
Воротар, єдиний з нині живих представників «кришталевого» «Динамо» 1954 року, команди, яка вперше в історії українського футболу виграла Кубок СССР; успішний тренер, чию роботу з приємністю згадують в Хмельницькому, Львові, Миколаєві, Херсоні, Запоріжжі і надто – Харкові. Про таких принято говорити «людина-епоха», «жива легенда».
 

- Євгене Пилиповичу, де збираєтеся святкувати 85-річчя?

- Вважаю, що святкувати такі ювілеї було б занадто сміливо. То вже такий вік, який не всиляє великого оптимізму. Життя вже минуло. Тому в свій День народження залишуся в Греції, разом з дітьми і зятем, Олегом Протасовим. На місці такі свята у моєму віці святкувати безпечніше. Хоча до Києва час від часу прилітаю. Два з половиною місяці тому в останнє бував.

З футбольними людьми зустрічаюся нечасто. Скажімо, іноді бачився з Ванею Герегом, котрого в юному віці знайшов у Хусті. Він грав у мене на позиції правого оборонця в Хмельницькому і Львові. Іван – один із моїх найсильніших вихованців. Не лише футбольних. Герег знайшов себе й після завершення кар’єри, успішно займається бізнесом.

- Герега із Закарпаття ви висмикнули самотужки. А ось вас із Харкова до Києва в 19-річному віці перевели ледь не силоміць…

- Спершу в «Динамо» мене запрошували зважено. Приїздив у рідний для мене Миколаїв другий тренер киян Іван Натаров. Пропонував переходити. Але миколаївський «Суднобудівник» тоді лідирував у першості України і керівники нашого клубу попрохали, щоб сезон я дограв, а до Києва переїхав після завершення змагань. Втім, на випередження зіграли представники харківського «Локомотива», котрий на початку 50-х теж доволі успішно виступав у вищій лізі чемпіонату СССР. Двоє хороших воротарів – Миколу Уграїцького і Олексія Браховецького – харків’яни мали, але чомусь вирішили, що потрібен ще й третій. Оскільки кияни про себе не нагадували, вирішив погодитися. За нову команду встиг навіть дебютувати, відігравши в Москві матч проти місцевого «Локомотива».

Власне, після того про мене згадали й динамівці. Приїхав до мене з Києва майор НКВД, арештував і забрав до української столиці. Щойно приїхав, оформили мені призов до армії. Так став військовослужбовцем внутрішніх військ у частині 3217 на Подолі. Так з того часу впродовж трьох наступних років тренувався, грав у футбол і служив. У той час з точки зору призову ми були дуже вразливими.

Армія тримала на місці ліпше, ніж зараз контракти. Статус футболіста допомагав лише частково. Бувало, нас і в полк відправляли. Мене, Вітю Бєлькова, Володю Єрохіна, Женю Іванова, Сашка Кольцова, Володю Качура. Ми ж крім усього були прив’язані до служби ще й матеріально. В клубі нам розділяли оклад на двох-трьох. Тоді ця сума рівнялася 160-ти рублям. Вижити на такі гроші було складно, але, мабуть, керівництво вважало, що поряд із службою в армії ми будемо ліпше виконувати футбольні вказівки, станемо слухнянішими. Всяке ж бувало. Молоді хлопці, по 20 років, хотілося ж погуляти. Але думати про «творче життя» було ніколи, адже мусили виживати. Звісно, в частині давали сухі продукти – рис, крупу. Але що з них зробиш? Ми – холостяки, жили в гуртожитку.

http://photo.ua-football.com/img/albums/1555/2015-12-11_1953_DK-Spartak.jpg

1953-й. Перед матчем "Динамо" - "Спартак" (Москва).
Євген Лемешко - третій справа

- У складі «Динамо» тоді було два сильних воротарі – досвідчений Анатолій Зубрицький і ще молодий Олег Макаров...

- Не тільки вони. Тоді до Києва ледь не щомісяця звозили по два-три воротарі зі всього Союзу. Серебрянський, котрий потім за київський «Арсенал» грав, Шевченко… То нині запросити молодого футболіста складно, бо існують контрактні зобов’язання. Тоді призивали в армію й команда на кшталт київського «Динамо» могла тримати хоч десять воротарів. Витримати цю конкуренцію було дуже непросто.

З Олегом ми грали поряд впродовж дев’яти років. Конкуренція нам не заважала взагалі. Макаров – прекрасна людина, мій добрий друг. Ми навіть сім’ями дружили. А що Олег грав трохи більше? Вважаю, що непоганими воротарями були ми обоє. Але все залежить від тренера. Наставника «Динамо» Ошенкова звали Олег Олександрович. Макаров – теж Олег Олександрович. Такі збіги теж на ситуацію впливають. Крім того, Макаров був покладистим. А я – молодий, гарячий, не стримувався, хоча іноді й вартувало б. Я ж потім теж працював тренером і знаю, що гонористі футболісти не потрібні нікому. Та хіба лише футболісти? Мабуть, таким людям непросто у будь-якій сфері. Хоча попри все вважаю Макарова одним із найсильніших воротарів у динамівській історії. Олег як зайняв місце у воротах після земляка-одесита Зубрицького, так і не віддавав його впродовж понад десяти років.

- Впродовж перших трьох сезонів у складі «Динамо» ви провели всього п’ять матчів. Не хотіли піти з команди?

- Спершу молодий був, служба тримала, а з 1953-го почав потрапляти до складу більш-менш стабільно, грав навіть трохи частіше, ніж Макаров. Та у 1954-му, коли ми виграли Кубок СССР, основним вважався вже Олег. Тренерське рішення, я ж не можу знати, чому Ошенков вирішив саме так. Впродовж кубкового розіграшу тренер виставив мене лише на матч 1/16 фіналу проти вільнюського «Спартака». Ми виграли 4:2, а надалі грав вже Макаров.

Зокрема й у фіналі, проти «Спартака» з Єревана. Звісно, мені було шкода. Але я ж теж потім працював тренером. Ті гравці, котрим не знаходилося місця в складі, теж, мабуть, ображалися. Не виключаю, що чогось не помітив і десь був неправий. Але все ж робиться в інтересах команди. Певен, так само чинив і Ошенков. З іншого боку, на що мені ображатися? За перемогу в Кубку ми отримали звання майстрів спорту. Це теж було досягненя, адже, приміром, Абрам Лерман, Федя Дашков чи Дезидерій Товт так «майстрами» й не стали. А то були одні з найкращих футболістів «Динамо» початку 50-х.

http://www.ua-football.com/img/upload/17/223205.jpeg

1956-й. Київські динамівці виходять на матч проти донецького "Шахтаря". На передньому плані - Євген Лемешко

- Кого б ви назвали лідером команди зразка 1954 року?

- Андрій Зазроєв. Мабуть, то не тільки я так вважаю. Він відігравав для колективу величезну роль навіть з точки зору психологічного налаштування. Голів Андрій забивав багато, але головне, що ці м’ячі завше були важливі. Своїми індивідуальними діями він часто вирішував підсумок гри на нашу користь. Мишко Коман – то був боєць, який не зупинявся ні перед ким і ні перед чим. Але він був нападником, залежним від передачі. Зазроєв міг створити момент самотужки. Андрієві майже не було рівних ні з точки зору технічного арсеналу, ні з точки зору футбольної вигадки. І мова не лише про нашу команду і не лише про той час.

- Згадуваний вами Коман багато забивав суперникам, але одного разу вразив і власні ворота…

- У 1953-му, в Куйбишеві. Ми тоді програли 0:1. Зрізав м’яч мені в протихід. З ким не буває? Мені згадується інший матч за участю Комана, проти московського ЦДСА в Києві в 1956-му. Атакували ми всю гру, але забити не вдавалося ніяк. Що тільки не виробляли. Народ на трибунах шаленів, а воротар армійців Борис Разинський усе не пропускав. Врешті, долю гри вирішив епізод, у якому Коман пішов на такий м’яч, на який міг би й не йти. М’яч трохи відскочив від Разинського і Мишко з-під рук зіграв на добиванні. Ми виграли 1:0. Таких м’ячів Коман забив чимало. Великої краси у тих голах не було, але то були м’ячі для історії. Михайло не щадив себе ніколи. Як він там зараз, у Києві?

- Помер цьогоріч у лютому.

- Життя…

http://photo.ua-football.com/img/albums/1555/2015-12-11_1956_CDSA-DK.jpg

1956-й. Євген Лемешко кидається в ноги московському ариійцеві Юрієві Калабухову

- У 1956-му «Динамо» могло виграти бронзові нагороди (що в той час було б успіхом). Якби не програло в заключному турі 1:5 ленінградському «Зеніту». Причому Макаров тоді пропустив три м’ячі за перших 11 хвилин і поступився місцем на полі вам. Що тоді сталося?

- В Ленінграді. По-перше, «Зеніт» тоді справді сильною командою був. Валентин Царицин, Лазар Кравець, Олександр Гулевський – то ж прекрасні футболісти. А воротаря пітерців Леоніда Іванова взагалі вважаю одним з найкращих тогочасних голкіперів у Європі.

По-друге, так вже склалося історично, що тоді кияни в Ленінграді зазвичай грали невдало. Ошенков же родом з Ленінграда і завжди акцентував на цьому увагу. Але ви ж уявіть наші відчуття. То тепер Київ – мегаполіс, велике європейське місто. Тоді він був периферією. До Ленінграда ми приїжджали ледь не як з села. Невський проспект, по ньому ходять шикарні дами, чимало ресторанів, у якій теж прекрасні, одягнені й роздягнені жінки, готель «Європейський». Ми тоді ще не були готовими, щоб у таких умовах жити. Приймали ж нас прекрасно і це збивало з пантелику. Пройдешся по Невському проспекту і у футбол грати вже не хочеться.

Зауважу, що після тих 1:5 Ошенков попіклувався, аби надалі нас приймали не в готелі «Європейський», а в гуртожитку на стадіоні імені Кірова, котрий розташований від центру міста дуже далеко. Пішки не підеш, а транспорту немає.

https://pp.vk.me/c614828/v614828363/14e6f/1i26gDvoBiw.jpg

- Останнім у «Динамо» для вас став сезон 1958 року. Чому?

- 1957-й відіграв стабільно, ставив мене Ошенков частіше, ніж Макарова. На міжсезонних зборах у Ґаґрах теж постійно грав в основі, тренер на мене розраховував. Але після повернення додому невідомо з якої причини почав дуже боліти шлунок, серйозно турбувала печінка. На біду в цей час ще й Макаров зламався і сезон в такому хворобливому стані довелося розпочинати мені. Коли ж Олег відновився, я ліг до лікарні. Звідти мене відправляли на лікування спершу до Трускавця, потім в Єсентуки. По суті, на тому сезон для мене був завершений. А тренери ж не чекають.

Через стан здоров’я змушений був повернутися до рідного Миколаєва, де знову грав за «Суднобудівник». Виходило непогано, адже тренери різних команд, приїжджаючи до нас, говорили: «Заберіть з воріт того Лемешка, бо з ним ми у Миколаєва ніколи не виграємо». Але про мене згадали в Донецьку. «Шахтар» на той час грав дуже погано, мав вилітати з вищої ліги. Власне, за донеччан пограв недовго. У матчі з «Динамо» в Москві отримав дуже складну травму меніска. Коли повернулися, тренери рекомендували робити операцію. «Та куди мені вже? Вік такий, що пора завершувати» - кажу. Вирішив з футболом зав’язувати. Хоча мені лише 28 було.

http://photo.ua-football.com/img/albums/1555/2015-12-11_Loko57_7.jpg

1957-й. Євген Лемешко бореться за верховий м'яч з московським залізничником Юрієм Ковальовим

- В Донецьку в ті часи, по розповідях Бориса Рассихіна, специфічна атмосфера панувала. Борис Андрійович каже, що пили тоді окремі люди безбожно.

- Трохи було. Але тоді в Донецьку інша проблема існувала. В «Шахтарі» зазвичай крім зарплати існувала система доплат. А в 1959-му усі доплати чомусь зняли. Оклади тоді були невисокими – 160-220 рублів. Людям не вистачало і це позначилося на результатах. Я в Донецьку найчастіше спілкувався зі своїми однолітками – Ванею Бобошком, Ванею Федосовим, Колею Кривенком. До слова, навіть не знаю, чи живі вони зараз (на жаль, усі померли  авт.). Прекрасні хлопці, віддані футболу до мозку кісток. Вони сильно не пили. А стосовно інших… Були люди, суттєво від мене старші, скажімо, Віктор Чанов. Але чимало було й молодих. Спілкувався з усіма, але поза іграми і тренуваннями майже нічого спільного у нас не було. В командах існувала субординація. Молодші поважали старших, а старші молоді допомагали. Усі сприймали таке явище як належне.

- Тренером відразу вирішили стати?

- Почав працювати в українській раді товариства «Динамо» старшим тренером з ігрових видів спорту. Відповідав за баскетбол, волейбол і футбол. Займався найперше селекційною роботою. Їздив по найвіддаленіших куточках СССР, у різні тмутаракані, запрошував у команди нових спортсменів.

- Довго селекціонерською роботою ви не займалися. В 1960-му Лемешко вже був наставником команди-аутсайдера класу Б – проскурівського (хмельницького) «Динамо»…

- У той час якраз розійшовся зі своєю першою дружиною. Тож вирішив змінити обстановку, зайнятися практичною тренерською діяльністю. Варіант з Хмельницьким запропонували керівники товариства «Динамо», зокрема Прокофій Юхимович Влох. Прийняв команду, яка йшла на останньому місці. Уже в наступному сезоні ми були середняками, надалі поступово підіймалися в лідируючу групу, а в 1966-му стали першими. Та у мене на всіх місцях роботи так було.

https://fcpodillya.km.ua/uploads/lemeshko-i-dynamo-66.jpg

"Динамо" (Хмельницький) - 1966

- Хмельницьке «Динамо» в 1966-му ви могли виводити до першої ліги, але після двох нічийних матчів за право підвищитися в класі програли перегравання в Києві «Авангардові» з Жовтих Вод…

- Тоді результат напряму залежав від керівників Федерації футболу і арбітрів, які судили матчі. Висновки робіть самі. Від «Авангарда», на мій погляд, ми були сильнішими і то набагато. Кажу це при всій повазі до їхнього тодішнього тренера Миколи Заворотного. Жовті Води в ті роки було містом особливим у всіх відношеннях. Хмельницький з ним не порівнювався жодним чином. 80 тисяч населення – хто з нами рахувався?

Шкода, бо такої команди в Хмельницькому не було і, мабуть, ніколи не буде. У нас тоді прекрасні футболісти були – Віктор Турпак, В’ячеслав Мітін, Борис Соколов, Леонід Лемещенко, Михайло Варвашевич, Олег Гриць, Дімка Кисельов, Володимир Булгаков. А Робік Саркісов узагалі казковим гравцем був. Його забрав у Кам’янці-Подільському. Та й взагалі на це місто увагу звертав завжди. У Кам’янці багато інститутів, а райком партії очолював великий любитель футболу Григорій Тонкочеєв. Він сприяв футболістам у багатьох питаннях.

- Після поразки від «Авангарду» ви Хмельницький залишили. Вимушено чи з власної волі?

- Чимало залежало від людей, які очолювали область, від того, чи потрібен їм футбол. У порівнянні з Хмельницьким у Львові перспектив для роботи було значно більше. Хоча коли я наприкінці 1966-го приймав «Карпати», ця команда була на рівні Кам’яного віку. Першість у місті тоді утримували футболісти СКА, котрі в 1965-му стали чемпіонами України. Втім, потенціал був, оскільки фінансував «Карпати» завод «Електрон».

https://fcpodillya.km.ua/uploads/dynamo1968.jpg

"Динамо" (Хмельницький) - 1968. Зліва направо: Борис Грішин, Євген Лемешко, Леонід Лемещенко, Володимир Худояш, Аркадій Морговський, Іван Махно

- У 1969-му, коли «Карпати» сенсаційно виграли Кубок СССР, вас у команді вже не було, проте Ростислав Поточняк, Володимир Данилюк, Богдан Грещак вважають, що колектив, який до «кришталевої» вершини привів Ернест Юст, створили саме ви.

При використаннi матерiалiв сайту посилання на сайт обов'язкове!
Шановний користувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або ввійти на сайт під своїм ім'ям.
Інформація
Користувачу, що знаходиться в групі Гості, не можна залишати коментарі в даній новині.
 

Попередній матч

Чемпіонат області. Прем'єр-ліга
7 листопада, Білогір'я
team 3:0 team
spacer
"Перлина-Поділля"
Білогір'я
 
"Поділля"
Хмельницький
 
 

Погода у м.Хмельницький

Погода
Погода у Хмельницькому

вологість:

тиск:

вітер:

 
 

У вигляді календаря

«    Квітень 2016    »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
  1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30  

У вигляді списку

Квітень 2016 (1)
Березень 2016 (8)
Грудень 2015 (1)
Листопад 2015 (4)
Жовтень 2015 (5)
Вересень 2015 (5)