(10.11.1948 - 28.03.2013)
Анатолій Черняк, гравець «Поділля-79»: «У 90-х шепетівський стадіон був один з найкращих в Україні саме завдяки Джумберу Григоровичу. Він створив футбольну команду, яка увійшла у вищу лігу незалежної України. А починали ми з першості області, де перемогли. Здобуте перше місце на змаганнях колективів України дало право грати у всесоюзній другій лізі. Вигравши кубок України, увійшли у вищу».
Іштван Секеч, наставник «Поділля» у 1986-1987 і 1989-1990 рр.: «У Шепетівці відбулося певне перевтілення команди. Після першого року роботи команда вийшла в Першу лігу. З часом команда взагалі потрапила у Вищу лігу. Що стосується Нішніанідзе, відзначу, що він не просто витрачав гроші, він дійсно любив команду. Одного разу наш президент, а він колись займався водним поло, прийшов на передматчеве тренування і сказав: «За такі преміальні, які вам платять - я б всю воду в басейні випив».
Ігор Тимощук, гравець «Поділля» 1998-2000 рр.: «Ураховуючи той факт, що з-поміж усіх футболістів «Темпу» того сезону я був єдиним місцевим, на мої плечі покладалася подвійна відповідальність. Мене зобов’язував той факт, що я представляю команду свого міста… 1991-го у Шепетівці було утворено «Темп». Джумбер був дуже амбітною людиною. Одного разу він сказав, що «Темп» гратиме проти «Барселони». Але закони бізнесу дуже жорсткі, тому фінансові справи постійно перебувають у русі: то догори, то донизу. Хоча країна переживала не найкращі часи в економічному плані, проте всі виплати ми отримували вчасно. Результати «Темпу» також були непоганими — вдома ми дуже рідко програвали. Особливо запам’ятав гру проти київського «Динамо». У тому шаленому київському двобої ми змогли відвоювати нічию. Матч закінчився з рахунком 0:0, а Сергій Мізін тоді не реалізував пенальті. Напевне, в тому матчі, крім нашої майстерності, нам допомагали ще й небесні сили».
Сергій Скаченко, гравець збірної України 1994-2002 рр.: «У Шепетівці був один готель, але ми туди заїжджали вже перед грою. А так виїжджали за місто. Умови на заміській базі були не дуже. Мерзли там, були перебої з гарячою водою. Зате власник клубу Джумбер Нішніанідзе платив високу на той час заробітну плату. А семи або восьми гравцям дав нові «дев'ятки». Я, вже будучи в «Динамо», цю «дев'ятку» продав Андрію Шевченко. По-моєму, це була перша машина Шеви. Пам'ятаю, їздили з його батьком в Шепетівку, знімали авто з обліку. У «Динамо» я багато в чому через успішну гру в «Темпі» опинився».
Іван Малимон, гравець «Поділля» 1996-1997: «Коли Джумбер Нішніанідзе відкрив футбольні класи, то я поїхав у Шепетівку. Там мене навчав грати Анатолій Черняк, який до цього грав у «Темпі» і виграв з ним кубок УРСР. Потім мене одразу забрали в «Темп», у вищу лігу. Тоді місто жило футболом і порядок був в команді. Пізніше вже, коли були проблеми з фінансами, «Темп» об’єднався з «Адвісом» і ми грали у першій лізі».
24 серпня 2014 року. 15:00. м. Шепетівка. Стадіон "Локомотив"
Фінал Кубку Хмельницької області з футболу пам'яті Д. Г. Нішніанідзе
«Поділля» (Хмельницький) - «Збруч» (Волочиськ)
При використаннi матерiалiв сайту посилання на сайт обов'язкове!
