Таких людей, які грали колись за хмельницьке «Динамо», яке потім стало «Хвилею», а згодом «Поділлям», й до нині працюють у «Динамо», одиниці. Точніше, їх двоє. Тренер-адміністратор Юрій Шаповалов та… директор клубу Валерій Крохан. Саме життя Валерія Миколайовича, якому четвертого грудня виповнилося 58 років, з чим, власне, і вітаємо іменинника, досліджував «Є!Теленавігатор».
Історичне досягнення
Валерій Крохан свою футбольну кар'єру розпочинав у хмельницькому «Динамо». Саме за часів його виступів юнацький склад «Динамо» досягнув тієї висоти, яка досі вважається кращим результатом професійного футбольного клубу Хмельницького. «У 1967 році ми вибороли бронзові нагороди чемпіонату Радянського Союзу, - згадує Валерій Миколайович. – За «бортом» залишилися київське «Динамо» з Олегом Блохіним, якому я забив три голи, ленінградське «Динамо».
Безумовно, такий успіх «дублюючого» складу не пройшов повз увагу головного тренера команди майстрів Євгена Лемешка, який і запросив молодого форварда до головної команди Хмельницького. Погравши за доросле «Динамо», 18-річний Крохан пішов до армії… у львівський СКА. Два роки у Львові додали Валерію Крохану не лише майстерності, а й впевненості у власних силах, а тому він повернувся до Хмельницького, щоб допомогти «Динамо» вирішувати турнірні завдання. З 1973 по 1975 рік Валерій Крохан, який був не лише забиваючим форвардом «Динамо», а віддавався сповна на футбольному полі, був відзначений за дії капітанською пов'язкою. Тоді бути капітаном хмельницького «Динамо» вважалася не лише відповідальною місією, а й почесною. Однак у 1975 році довелося «забути» про футбол… Валерій Крохан отримав перелом хребта.
Життя без футболу – не життя
Лише рік травмований футболіст зміг обійтися без гри мільйонів. Працюючи на заводі тракторних агрегатів (нинішній «Адвіс»), він отримав від директора Івана Дунця пропозицію очолити заводську команду «Трактор», яка виступала в чемпіонаті Хмельницької області та пасла задніх. У перший же рік команда Валерія Крохана виграла чемпіонат області, а потім ще двічі поспіль «Трактор» підтверджував своє чемпіонство. «Ставши чемпіонами України серед колективів фізкультури, ми увійшли до третьої ліги чемпіонату України, де грали команди майстрів, - каже Валерій Крохан. – Тоді й команда отримала нову назву – «Адвіс». Ми увійшли до другої ліги, а я вже був не просто головним тренером, а й директором клубу. На жаль, у 90-х роках фінансова скрута змусила завод розпрощатися із футбольною командою, і «Адвіс» зник із футбольної карти України». Тому Валерій Крохан і поїхав до Росії, де його запросили очолити друголігову команду «Ізумруд» із Тимошевська, а потім, через рік, повернувся додому, щоб стати тренером хмельницького «Поділля», яке очолював Віталій Кварцяний. Через два роки Валерій Миколайович знову поїхав із рідного міста. Цього разу, щоб очолити клуб вищої ліги Молдови «Рома» з міста Бєльц. Через п'ять років «динамівця» знову покликали додому – до «Поділля». Потім знову доля закинула в Росію, а згодом і в Молдову. «У 2001 році став генеральним директором «Ністру» з Атаки, - розповів Валерій Крохан. – Ми вигравали і кубок країни, і в Кубку УЄФА грали. П'ять років займався справами «Ністру», а потім знову приїхав до Хмельницького, де півроку був тренером-селекціонером хмельницького «Поділля», а в цьому році став директором «Динамо». Я починав свою кар'єру в «Динамо», і, якщо потрібно, буду віддаватися клубу до пенсії».
Прізвище як бренд
У Хмельницькому грав не лише Валерій Крохан, а і його син Вадим. Півзахисника Вадима Крохана й досі доволі часто згадують вболівальники не лише в обласному центрі, а й в Шепетівці та Донецьку, де він грав за «Темп» та «Металург» відповідно. «Зараз Вадим мешкає в російському Таганрозі, де працює граючим тренером команди, яка виступає на першість області, – каже батько шести дітей. – Він змалечку любив футбол, легко вчився азам цієї гри, а тому і став футболістом. Можливо, мої гени йому передалися. Є ще в мене син Андрій, він молодший за Вадима, і більше схожий на матір. Може, тому і не став футболістом (посміхаючись, каже Валерій Миколайович – прим.авт.) Але ж це не головне, правда? У мене є ще сім онуків, серед яких троє хлопчиків. І двоє з них, яким лише по півтора року, відчувається, можуть стати спортсменами».
«Перемоги ще попереду»
Так вважає нинішній директор хмельницького «Динамо», який хоче бачити команду такою, якою вона була за часів його кар'єри футболіста. «Тоді хмельничани завжди були на лідируючих позиціях, збирали повний стадіон, - каже Валерій Крохан. – А зараз навіть уболівальники змінилися – завжди шукають якийсь негатив. Але ж ми маємо бути одним цілим – вболівати та підтримувати, як у добрі часи, так і в скруту. Намагаємося донести й до гравців, що, виходячи на поле, потрібно забувати про власні проблеми і відстоювати честь «Динамо» та Хмельницького. Потрібно, щоб кожен зрозумів, що грає для людей. Тоді у нас знову буде повний стадіон глядачів. Тому, вважаю, якщо фінансова ситуація стабілізується, то наступного року «Динамо» стане сильнішою командою. Ми будемо намагатися повернути на стадіон вболівальників, тоді й всі разом здобудемо гучні перемоги. «Динамо» - це той клуб, в якому повинні бути порядок та дисципліна. І переконаний, що вже найближчим часом клуб таким стане, тоді й команда буде сильнішою».
«Є! Теленавігатор»
При використаннi матерiалiв сайту посилання на сайт обов'язкове!
