- Роберте Газаровичу, розкажіть, будь ласка, про своє дитинство. Як у Ваше життя прийшов футбол?
- Народився я в Баку у 1944-му році. В цьому місті пройшло моє дитинство. Вчився у школі. Як і всі у той час, починав грати у футбол на вулиці. Тоді грали вулиця на вулицю, район на район. Зі своїми однолітками об'їздив все Баку.
- Хто Ваші перші тренери?
- До рук тренерів я потрапив у 14-ть років. Моїм першим тренером був С. Жаріков із Бакінського заводу ім. С. Будьоного. На цьому заводі футболу приділяли неабияку увагу. В різних першостях Азербайджанської PCP грали юнацька, молодіжна та доросла команди цього підприємства. В одній із юнацьких команд вищеназваного заводу і відбувся мій дебют. Згодом мене тренував Констянтин Кузнецов. Це батько у майбутньому заслуженого майстра спорту Юрія Кузнецова з команди «Динамо» (Москва). Тоді тренери сумлінно ставилися до своєі праці. Вони прививали юним футболістам любов до футболу. Причому, працювали тодішні фахівці не для кар'єри.
- Як Ваші батьки реагували на захоплення сина?
- Моя мати, Ганна Айрапетівна, до футболу ставилася більш-менш терпимо. А ось батько, Газзар Айрапетович, м'яко кажучи, не був задоволений моїм вибором. Його можна було зрозуміти. Він був простим робітником, працював з ранку до вечора. Батько мав прогодувати велику сім'ю. Нас було п'ятеро дітей.. Жили бідно, а на футболі взуття рвалося, я приходив з травмами, побитими ногами. Після однієї з ігор за моєю участю, яку подивився батько, він сказав: «В мене серце розривалося! Щоб я більше не бачив тебе на футболі!»
- І як Ви переконали батька?
- Я пояснив, що футбол не буває без зіткнень. Та й, мабуть, дитяча щира любов до футболу примусила його змиритися з моїм вибором.
- Як у подальшому склалася Ваша футбольна доля? Які яскраві спогади залишились з тих років?
- В 16-ть років я грав у молодіжній команді заводу ім. Будьоного, згодом за дорослих. Одночасно мене залучали до виступів за збірну Баку та Азербайджанської PCP відповідних вікових груп. Уявіть собі стан душі шістнадцятирічного юнака, який виходить на поле тбіліського стадіону «Динамо» грати проти однолітків з «ЦСКА» (Москва), «Динамо» (Тбілісі), «Динамо» (Москва). Який рівень, які чудові футбольні поля. Ось де зростала майстерність.
- Як Ви з'явилися на Хмельниччині?
- Це було у 18-ть років. Я грав у чемпіонаті республіки за одну із дорослих команд, інколи виступав за дубль «Нефтчі». Закінчив навчання в школі і готувався вступати до інституту. В цей час мій товариш Акіф Аббасов їхав у Кам'янець-Подільський. Він сказав мені, що там є непогана команда, яку тренує бакинець Юрій Аванесов, та запросив мене поїхати з ним. Треба було визначитися у житті. Мої батьки були проти. Але я не бачив перспективи у Баку в навчанні.. Не останнім у моєму виборі було і національне питання. Я вирішив їхати. Тоді у Кам'янці-Подільському була ціла плеяда відомих гравців: Капличний, Булгаков, Павленко, Чухлін. Володимир Капличний згодом одягне капітанську пов'язку збірної радянського союзу. В 1960-му році кам'янець-подільське «Динамо» легко виграло першість області. Натомість Хмельницьке «Динамо» невдало виступило у сезоні 1960-го року у другій лізі. В першій перехідній зустрічі в Кам'янець-Подільському наша команда переграла хмельничан 4:2. В Хмельницькому ми поступилися 0:3, і за різницею м'ячів місце в лізі залишилося за футболістами обласного центру.
- Але Ви про себе серйозно заявили саме в Хмельницькому, а не в Кам'янець-Подільському?
- Так. Але про час, проведений у місті над Смотричем, не жалкую. Маю згадати чудове ставлення до нашої команди першого секретаря райкому партії Григорія Тонкочєєва. Його ім'ям названий стадіон у Кам'-янці-Подільському. А влітку 1961 -го року я відгукнувся на пропозицію Євгена Лемешка і перейшов у «Динамо» (Хмельницький).
- Ви пам'ятаєте свій перший гол у складі «Динамо» (Хмельницький)? Що взагалі можете згадати за сезон 1961-го року?
- Свій перший м'яч у складі «Динамо» я забив луцькій «Волині». Тоді ми перемогли 3:0, а за сезон я забив 11 -ть голів. А згадуючи той сезон, відзначу значний прогрес команди. З двадцятого місця (у 1960-му) ми піднялися на восьме місце у 1961 році. Хмельницьке «Динамо» показувало результативний та видовищний футбол з акцентом на атаку. Майже усі ігри проводилися при переповнених трибунах. Пам'ятаю, відбувалися міжнародні товариські зустрічі з командами Румунії, В'єтнаму. В Хмельницький приїздили помірятися силами «Динамо» (Київ), «Нефтчі» (Баку), «Арарат» (Єреван), «Пахтакор» (Ташкент). Пахтакорців ми, до речі, обіграли 3:1. Це була бойова гра.
- Який період Ви вважаєте вершиною своєї футбольної кар'єри?
- Зрозуміло, що більша частина моєї футбольної кар'єри пов'язана з Хмельницьким «Динамо», за яке я грав з 1961-го по 1971-й роки. Вершиною кар'єри вважаю 1966-й рік. В цьому році Хмельницьке «Динамо» посіло перше місце у своїй зоні другої ліги. Я забив у сезоні 1966-го року 26 м'ячів і став кращим бомбардиром на Україні. Отримав приз - великий кубок. Всі болільники старшого віку пам'ятають ігри з «Авангардом» (Жовті Води) за право підвищитися у класі. Але через упереджене суддівство Цаповецького ми програли третю гру у Києві 1:2.
- Вам, мабуть, тоді надходили пропозиції перейти до інших команд?
- Так. Запрошували у «Шахтар» (Донецьк), «Чорноморець» (Одеса), «Карпати» (Львів). Я навіть тоді їздив до Львова, де працював Євген Лемешко, дивився квартиру. Але мені подобався Хмельницький. В нас був прекрасний колектив.
- А хто був душею того колективу?
- Веселий одесит Володимир Арабей. В ті часи не було комфортабельних автобусів. Команди в основному їздили на «пазіках». Ось ми повертаємось з чергових ігор на виїзді, всю ніч співаємо. Володя Арабей співав краще всіх, а ми йому підспівували Пореважали пісні такі, які зараз називають «блатняком».
- А як були справи з порушенням режиму?
- При Євгені Лемешко цо відпадало само собою. В ті часи, якщо займалися спортом, то без зайвого.
- Роберте Газаровичу, Ви забили лише у першостях другої ліги більше 110 м'ячів. А який гол запам'ятався найбільше?
- Він був проведений якраз не в першостях. Це було на початку 1965-го року в Чопі. Там Хмельницьке «Динамо» проводило передсезонний збір. Наша команда грала товариську гру з футболістами Олександрії. Я отримав передачу в 2-3 метрах перед карним майданчиком. Мене почав атакувати захисник суперників (за іронією долі ним виявився відомий уболівальникам старшого покоління Аркадій Морговський). Я пам'ятаю, перекинув м'яч через Морговського і метрів з 15, зльоту, пробив у самісіньку «дев'ятку». Всі присутні на цій грі жваво обговорювали забитий мною м'яч.
- А який матч був найбільш пам'ятним?
- Це був мій прощальний матч восьмого листопада 1971-го року. Ми приймали тернопільчан і перемогли 2:0. Перший м'яч забив я. Після завершення гри товариші по команді пронесли мене колом пошани. Потім були дарунки, квіти.
- Який дарунок став найдорожчим?
- Звичайно, це глядацькі оплески, визнання моєї майстерності. Всі ці. роки я гра у футбол, як вмів. І болільникам це подобалося.
- Яким головним принципом Ви керувалися під час виступу на футбольному полі?
- Принципом чесної спортивної боротьби. Були моменти, коли захисники команд-суперниць грали проти мене жорстко і грубо. Але за всі роки виступів я отримав лише дві жовті картки і ні одної червоної. Про договірні ігри мова тоді взагалі не йшла.
Епілог
... В останні роки свого життя Роберт Газарович Саркісов організовував ветеранів футболу м. Хмельницького, інспектував зустрічі чемпіонату області. На жаль, у травні 2004-го року підступна хвороба обірвала життя легендарного бомбардира Хмельницького «Динамо». Він похований в Єревані (Вірменія). Але в нас - футбольної громади подільського краю - залишилась світла і добра пам'ять про цього непересічного футболіста.
Надамо слово людям, які, як ніхто інший, знали Роберта Саркісова.
Юрій Аванесов, Заслужений тренер України: «Вперше я побачив гру тоді ще зовсім молодого Роберта в Баку, на зустрічі першості республіки. Його майстерність справила на мене велике враження. Я запросив цього здібного футболіста виступати за команду Кам'янця-Подільського. Вже через півроку я став тренером команди майстрів «Динамо» (Хмельницький). Звісно, що і Р. Саркісов став грати за хмельничан. Роберт Газарович згодом виступав за основу «Динамо» цілих десять сезонів. Як футболіст, він був професіоналом у повному розумінні цього слова. Як нападаючий (а зазвичай він грав лівого інсайда), мав дуже цінне чуття голу. Роберт завжди з'являвся у карному майданчику суперників у потрібний момент, у потрібному місті і забивав неймовірні м'ячі, та ще й багатьом знаменитим голкіперам: Ступару, Гаваші, Веберу. Воротарі боялися його появи у своєму штрафному майданчику»
Микола Гриневич, захисник «Динамо» (Хмельницький) 60-70-их років: «Мені довелося разом із Робертом Газаровичем грати і тренувати футболістів. Він був чудовим спортсменом, грамотним фахівцем, добрим, відвертим. Для мене це була людина з великої літери».
Аркадій Баталов, воротар «Поділля» (Хмельницький) 80-90-их років:«Під керівництвом Роберта Газаровича я грав у Хмельницькому та Житомирі. У футболі не бачив людини добрішої, ніж він. Знаю, що коли головним тренером Хмельницької команди майстрів був відомий своїм крутим норовом Євген Лемешко, то Роберт Саркісов прагнув згладжувати ті непрості ситуації, які подекуди виникали у колективі. Зате коли Роберт Газарович сам очолював команди майстрів, там зазвичай панувало повне порозуміння. Його любов до футболу може слугувати зразком для сучасних спортсменів. Вважаю, що той рекорд у 110 м'ячів ще довгі роки буде недосяжним для нападаючих Хмельницького «Поділля»».Ми пам'ятаємо Вас, Роберте Газаровичу!!!
Газета «Спортивний лідер +» 25 січня 2007 року №3. Матеріал Віктор Котов
При використаннi матерiалiв сайту посилання на сайт обов'язкове!
