ІЗ ПІВЗАХИСТУ В МАРШАЛИ
У кінці 1920 року в місті розквартирувалася восьма кавалерійська дивізія. Бійці саме цього військового підрозділу й почали першими проводити регулярні футбольні матчі. Спогади донесли до нас деякі прізвища основних гравців − приміром, Волкова (після Другої світової війни був директором стадіону в Кам’янці), Пересипкіна (майбутній маршал СРСР). Футболісти дивізії стали ініціаторами створення в Проскурові перших команд. Так, у Ведмедівському (нині Червоноармійському) провулку була організована молодіжна команда «Ведмеді». З неї вийшло чимало непоганих футболістів: брати Ляховичі, Цердя, Ястребов, Побережний, Чишейко, Завєдєєв, Кісін складатимуть згодом кістяк збірної міста, граючи за різні команди.
ПОЧЕСНА НІЧИЯ
У другій половині 1920-х почали відбуватися зустрічі проскурівчан із командами з інших міст України. У цьому контексті варто згадати поєдинок проти одеських динамівців, за яких тоді виступав один із кращих нападників свого часу, чемпіон Росії 1913 року Злочевський, а також гравці збірних України та СРСР Піонтковський і Малхасов. Гості двічі вели у рахунку, однак під завісу матчу подоляни вирвали почесну нічию − 2:2.
НЕВДАЧІ КАМ'ЯНЧАН
Нова історія вітчизняного футболу розпочалася у 1936-му, коли почали проводитися клубні чемпіонати країни. Того ж року стартував і чемпіонат УРСР серед колективів фізкультури, до участі в якому допускалися лише кращі регіональні команди. Попервах, до 1939 року, честь області захищали кам’янчани, однак після їхніх не зовсім вдалих виступів облспорткомітет у 1940 і 1941 рр. заявляв проскурівське «Динамо».
"МАТЧ СМЕРТІ"
Про футбольні двобої воєнного лихоліття на Поділлі мало кому відомо, хоча вони проходили регулярно. На початку жовтня 1941-го колишньому начальнику учбово-спортивного відділу міськспорткомітету Кам’янця А.Гайчевському було наказано: «П’ятого жовтня ви виводите команду на поле або вас ведуть на розстріл». Гайчевський відшукав одинадцять знайомих футболістів, але виходили подоляни в меншості, бо поліцейські не пустили на стадіон двох гравців команди, виявивши в їхніх документах якісь порушення та відправивши до відділку. Перший тайм кам’янчани програли − 0:2. Але в перерві склад господарів поповнили відпущені з поліції гравці. Проте арбітр − гефрайтер комендатури Кунтце, відверто засудивши Гайчевського з партнерами, наостанок вигадав пенальті й дозволив воякам святкувати перемогу − 3:1. Дванадцятого жовтня мав відбутися матч-реванш і, за словами очевидиці, команда Кам’янця таки розбила німців − чи то 3:0, чи 2:0.
СВІТОВІ ЗІРКИ У ПРОСКУРОВІ
Футбольні матчі в Кам’янці відбувалися й потому, щоправда, окупанти грали між собою. В одному з таких «міжсобойчиків» зустрілися у вересні 1942-го збірними військових гарнізонів Проскурова та Кам’янця. Програвши попередню зустріч в Кам’янці з рахунком 3:4, проскурівська команда, аби гарантувати реванш, підсилила склад кількома угорцями з розквартированих у Проскурові частин. Подейкують, що серед тих мадярів було троє колишніх гравців збірної Угорщини, у довоєнні часи – однієї з найсильніших команд планети, срібного призера ЧС-1938. Вони допомогли проскурівським воякам переконливо реваншуватися − 10:0.
А СУДДІ − ХТО?
Після війни футбольне господарство було вкрай занедбане. Не вистачало м’ячів, екіпірування, інвентарю. Коли ж вирішили провести обласні змагання, з’ясувалося, що в окрузі немає жодного футбольного судді. На засіданні облспорткомітету й проскурівської міської влади питання поставили руба. Було наведено порядок на спортстадіоні, організували курси з підготовки арбітрів, і вже у 1947 році пройшов розіграш кубку області, принісши перемогу проскурівському «Динамо». У 1948 році в Проскурові нарешті з’явився кваліфікований тренер Василь Сердюков. Під його орудою проскурівці в першості УРСР посіли у своїй зоні друге місце, відставши від вінницької команди лише на очко. Запам’ятався цей рік уболівальникам і тим, що вперше до Проскурова приїхало на товариський матч київське «Динамо» − столичні футболісти перемогли 6:1.
РОЗКВІТ АМАТОРІВ
1960-80-і роки були розквітом аматорського футболу на Хмельниччині. Тоді ситуація вважалася ненормальною, якщо завод чи підприємство не утримує належного рівня команду. Конкуренція була надзвичайно жорсткою не лише на обласному, а й на міському рівні. В змаганнях 60-х рр. на провідні ролі виходили футболісти з Кам’янця-Подільського. Кам’янчани перемагали в чемпіонаті області і регулярно до 1965 року грали в перехідних матчах за право грати в класі Б чемпіонату УРСР із командою майстрів з Хмельницького. У 1963 році хмельничани під керівництвом Євгена Лемешка в перехідних матчах змагались з футболістами «Поділля» Кам’янця-Подільського. У цей раз двi зустрiчi переможця не виявили (нiчия 3:3), тоді були органiзованi додатковi iгри на нейтральному полі. І лише у четвертій зустрічі на полi в Шепетiвцi хмельничани взяли верх - 4:1.
КОЛИ СЕРЕДИНА - НЕ ЗОЛОТА
У 1966 році хмельничани в чемпіонаті УРСР виборюють у своїй зоні перше місце. Звання чемпіона України розігрувалося у стикових поєдинках із переможцем іншої зони − «Авангардом» із Жовтих Вод. Двох матчів, як і в протистоянні з кам’янецьким «Поділлям», для виявлення найсильнішого виявилося замало, тож зіграли третій поєдинок, який приніс успіх «Авангарду». Два роки по тому «Динамо» все-таки піднялося на сходинку вверх − подоляни посіли у фінальній пульці підсумкове 5-е місце, яке дозволяло, у зв’язку із розширенням Класу А, виступати у більш престижній лізі. У цей рік беручи до уваги досягнення кам'янецьких футболістів, Федерація футболу СРСР ухвалила включити команду «Поділля» до класу «Б» чемпіонату СРСР.
ТВЕРДИЙ «СЕРЕДНЯЧОК»
У 1978 році хмельницьким футбольним клубом стає «Поділля». Зірок із неба не хапаючи, хмельницький колектив, утім, залишався самобутнім, не без талантів у складі. Можна згадати Лещука, Єськіна, Гриневича, Козеренка, Руснака, Єлінскаса, Теллінгера, Хібліна, Е.Валенка. Надовго запам’яталося вболівальникам обласного центру «Поділля» зразка 1986-89 рр. Із приходом до команди Іштвана Секеча гра хмельничан стабілізувалася, і команда двічі поспіль входила до вісімки найкращих клубів республіки. Традиції Секеча продовжив тоді ще мало кому відомий Мирон Маркевич. У перший сезон під його керівництвом команда посіла п’яту сходинку − найкращий результат за всю історію виступів у другій лізі.
НА МЕЖІ БАЛАНСУВАННЯ
За часів незалежності хмельницькій команді похвалитися поки немає чим. Наразі місцеві вболівальники можуть тішитися вже з того, що професійний футбол у цьому регіоні існує... І все-таки футбол найвищого ґатунку на Хмельниччині був. У сезонах-1992 і 1993-95 регіон в еліті вітчизняного футболу представляв шепетівський «Темп». Команда зі скромного райцентру, утримувана Джумбером Нішніанідзе, наробила галасу у вищій лізі. Однак, несподівано і яскраво спалахнувши, так само швидко команда й згасла, ледве в її власника почалися фінансові проблеми.
За матеріалами ФФУ
При використаннi матерiалiв сайту посилання на сайт обов'язкове!