Такі події інколи примушують пригальмувати швидкий біг часу і замислитися над істинними цінно­стями життя, в тому числі футболь­ного. Цей невеличкий нарис - да­нина поваги не тільки класному спортсмену недавнього минулого, а можна й сказати перспективно­му тренеру професійних команд. Це проста журналістська подяка людині з великої літери, яка більше десятка років вірою і правдою слу­жила професіональному та й масо­вому футболу Хмельниччини.

Микола Федорко народився у місті Бахмач, Чернігівської об­ласті. Мав чималі досягнення у юнацькому, юніорському футболі. Тому й не дивно, що вже у п'ят­надцятирічному віці був запроше­ний у головну команду Чернігів­щини - «Десна». Уболівальники старшого та середнього покоління розуміють, що значило тоді - в ра­дянські часи - потрапити до скла­ду команди майстрів: друголіговська першість СРСР легко мог­ла дати фору тим змаганням, де зараз грає «Десна». Коли прийшов час віддавати військовий борг ве­ликій Батьківщині Микола Федор­ко був у складі команди «СКА» (Київ). Наступні три роки наш ювіляр провів у «Хіміку» (Сєвєродо­нецьк), де пройшло його остаточ­не становлення, як професіонала спорту №1. І ось настав 1993-ий рік. Це був час, коли доля звела Миколу з нашим рідним краєм. Як покаже життя Хмельниччина ста­ла для нього долею, і в спортивно­му, і в особистому житті. Футбол­ку «Поділля» (Хмельницький) ге­рой нашої публікації вперше одягнув у 1993-му році.

Говорить Заслужений тренер України Юрій Аванесов: «Коли я прийняв ко­манду всередині 1993-го року Микола Федорко вже був про­відним гравцем основного скла­ду подолян. Він дуже здібний футболіст, який сумлінно і відпо­відально відносився до роботи. Для тодішньої Хмельницької ко­манди він приніс дуже багато користі. Справжній професіо­нал. Не дивно, що за короткий час Микола став взірцем для інших, зокрема молодих спорт­сменів».

До слів нашого іменито­го тренера додамо, що визнання швидко прийшло до М. Федорка. Незабаром колектив, який, до речі, ходив всередині 90-их років у ліде­рах першої ліги України, довірив Миколі капітанську пов’язку. В сезоні 1995-96-ого років настає зірковий час нашого ювіляра, як бомбардира. Хоча грав він у се­редній лінії, тоді Микола п’ятнад­цять разів вражав ворота супер­ників. За підсумками сезону Феде­рація Футболу України включила Федорка до п’ятірки кращих гравців ліги.


За «Поділля» (Хмельницький) Микола грав до 2000-го року з не­величкими перервами. Попри ста­тус класичного хавбека він забив 34-и м’ячі. Це другий показник за всю новітню історію Хмельниць­ких команд майстрів. Разом з Ге­оргієм Магріані, Ігорем Тимощу­ком, Андрієм Будником, Русланом Кострицьким, Олександром Порицьким герой нашої публікації стояв біля витоків футбольного клубу «Красилів». Красилівчаним на початку 2000-их років більш, ніж гідно, презентували футболь­ну честь Хмельниччини на всеук­раїнській арені.

Тодішній настав­ник ФК «Красилів» Богдан Ігоро­вич Блавацький говорить: «Микола Федорко - один з найтехнічніших футболістів, яких доводилося бачити. Його манера дій із вмінням мислити на фут­больному полі, багато в чому співпадала з моїм бажанням по­будови гри. Він - справжній про­фесіонал, який принесе ще чима­ло користі нашій улюбленій грі. Дай Бог, щоб це сталося не тільки в команді «Кримтеплиця» (прим. автора - у згаданому колективі наразі М. Федорко працює трене­ром), а й на Хмельниччині...».

Коли Микола завершив кар’єру професіонального футболіста, він не­абияку користь приніс й масовому Хмельницькому футболу, своїм при­кладом, тренуванням аматорських команд. У багатьох спортсменів-аматорів доводилося запитувати щодо кращих наставників. Як правило, відповідь була: «Федорко!!!». Нажаль, місцева система обліку, відбору та за­лучення тренерів до роботи з хороши­ми колективами відсутня взагалі. Тому і не дивно, що талант Мико­ли Федорка знайшов свою вимогу в далекому Криму. Та ще й в ко­манді, яка є справжнім «порушни­ком спокою», а то й грозою авто­ритетів першої ліги. Йдеться про «Кримтеплицю» з Молодіжного (пригород Сімферополя).

Газета «СЛ+» зв'язалася з юві­ляром з нагоди ювілею...

- Миколо, як почуваєте себе у віці «два по двадцять»?
- Чудово! У клубі, де працюю на­разі створені всі умови для твор­чої, плідної роботи. Є сили фізичні, психологічні, щоб проявити себе на благо українського футболу.

- Чи є в Ваших планах тре­нерська робота на Хмельнич­чині?
- Тут не все залежить від мене. На Хмельниччині, яка стала для мене рідною, повна невизначеність із найближчим майбутнім профес­іонального футболу. Чекатимемо стабільності. Нехай вже визначить­ся вища влада у державі. Може й тоді і Хмельницькі можновладці за­бажають створити серйозну коман­ду високого рівня. Будемо надіяти­ся на краще. За мною особисто не затримається.

А завершити цей нарис хотілося б словами Юрія Аванесова: «Знаю Миколу Федорка, як чудову лю­дину і хорошого сім’янина. Разом з дружиною вони виховують сина Артема та доньку Вероніку. Хочу побажати йому та сім'ї великого людського щастя. І процвітання тренеру - Федорку!!!»
Ну, що тут ще можна додати! З ювілеєм тебе, справжній «лицарю» шкіряного м’яча!
Редакція газети «СЛ+» при­єднується до численних привітань і щиро вірить, що у Хмельницько­му професійному футболі незаба­ром збільшиться кількість поряд­них людей, на кшталт, нашого юв­іляра.

Газета «Спортивний лідер +» лютий 2010 року №19. Матеріал Віктор Котов