Молодий футболіст хмельницького «Поділля» розповів газеті «ВСІМ» про одноклубників, подорожі та дівчат...
Денис Янчук почав займатися футболом досить пізно. Як розповів юнак, вже навчаючись у 6-му класі він пішов до секції футбольного клубу «Динамо». Тренував Дениса Микола Гриневич. Чотири роки юнак грав у дитячо-юнацькій футбольній лізі України, потім почав виступати за другий склад «Поділля» на область. Не минуло й півроку тренувань у клубі, як футболіст дізнався про те, що згідно нових правил професійної футбольної ліги України у команді має бути гравець не старший 1988 року народження.
« Взимку я поїхав на збори. Пізніше - підписав контракт із клубом, і вже півроку тренувався як повноцінний гравець складу», - розповів Денис.
- Денис, якщо згадати твій перший матч, з якими емоціями ти виходив на футбольне поле?
- Мені доводилося грати на спорткомплексі «Поділля» лише двічі до гри із ФК «ЦСКА». Це було у фіналі чемпіонату за школу, до речі, один раз ми виграли… Але це була зовсім інша атмосфера, не такі відчуття і не такі хвилювання й рівень. Коли я вперше вийшов на футбольне поле за ФК «Поділля», дуже хвилювався, мене переповнювали емоції. Я знав, що на трибунах присутні мої близьки та друзі, тому хвилювання було ще більшим. Та, звісно, я хотів проявити себе якнайкраще.
- Хто у команді з гравців тобі допомагає, та з ким із футболістів в тебе склалися дружні стосунки?
- Олександр Мандзюк, Олександр Воловик, та він вже не грає за ФК «Поділля». Я з ними проводив якнайбільше часу. Мені допомагають й інші гравці. Дуже підтримує Лєв Сергєєв. Загалом у команді дружня атмосфера. Зараз спілкуюся із молодими гравцями.
- Денис, яка із зіграних ігор тобі найбільше запам’яталася?
- Звичайно, це мій перший матч проти команди «ЦСКА». Також дуже сподобалися ігри проти «Волині» та «Закарпаття». З ними гра була найхвилюючою. Адже грати із гравцями, які виступали раніше за «Динамо» (Київ), інші клуби та Національну збірну України – хвилююче та цікаво.
- Займатися футболом – прояв власної ініціативи чи «порада» батьків?
- Батьки віддали мене до музичної школи. Півтора роки я вчився грі на гітарі. Але з часом почав тікати з уроків музики й ходити на секцію з футболу. Батьки невдовзі про все дізналися… Не сварилися. Я продовжував займатися футболом. Та батьки хвилювалися, аби ці тренування негативно не впливали на моє навчання. Продовжував ходити до репетиторів. Добре закінчив школу. Взагалі навчання – це дуже важливо, навіть незважаючи на те, що я вже професійний футболіст.
- До речі, про навчання. Чи часто доводилося батькам бувати у кабінеті директора?
- З п’ятого класу, здається, ніхто з моїх батьків не бував у школі. Класний керівник ніколи не телефонувала до мене до дому… У навчанні все було добре. У цьому році я вступив до Хмельницького національного університету на факультет «Комп’ютерні системи і програмування». Поступив на стаціонар, але хочу перевестися на вільний графік відвідування.
- Пам’ятаєш, на що саме витратив свій перший гонорар?
- Зараз згадаю... (посміхається, - прим. автора). Це було як раз напередодні 14 лютого, Дня всіх закоханих. Я отримав гроші і зробив подарунок своїй дівчині.
- На що в першу чергу звертаєш увагу, коли спілкуєшся із дівчатами?
- Спочатку на зовнішність. Коли вже починаю спілкуватися, то, звичайно, важливо, щоб вона була інтелектуально «підкована». Але мені рідко доводиться спілкуватися з іншими дівчатами, адже в мене є дівчина, з якою ми зустрічаємося доволі довго.
- Скільки номерів у твоїй телефонній книжці?
- В мене дуже багато друзів. Після матчу, коли я беру свій мобільний телефон, бачу там багато пропущених дзвінків, повідомлень, поздоровлень, коли команда виграє, та втішань - після поразки. У телефонній книзі, якщо чесно, небагато номерів. Переважно - це телефони друзів-хлопців. Дівчат - зовсім мало.
Про Шевченка та подорожі
- Якщо взяти один день з життя починаючого футболіста, то скоріш за все ми побачимо наступне: тренування - відпочинок - тренування - дискотека чи кіно. Чи можливо якось розірвати це коло?
- Зараз мало вільного часу. Приблизно раз в п’ять днів у нас матч, і коли випадають вільні дні, я їх використовую для відпочинку та відновлення своїх сил. В цьому мені дуже допомагають батьки. Зараз майже не гуляю. Дуже рідко можу сходити погуляти, в кіно… Люблю переглядати спортивні журнали. Дозволяю собі пограти у комп’ютерні ігри.
- А який останній фільм ти дивився?
- Нещодавно переглянув мультфільм «Гарфілд-2» (посміхається, - прим. автора). Сподобався. Частіш за все ходжу в кінотеатри, щоб подивитися комедії. Не хочеться напружувати себе й дивитися містику чи фільми жахів. Ще можу подивитися кримінальні бойовики.
- Чи часто тебе можна побачити перед екраном телевізора під час перегляду футбольних матчів чи інших спортивних подій?
- Слідкую за всіма спортивними подіями. І навіть незважаючи на те, що займаюсь футболом, подобається дивитися.
- Якби тобі запропонували побути у тілі якоїсь відомої особистості, хто б це був?
- Скоріш за все, це був би спортсмен. Напевно, Андрій Шевченко, як би це банально не звучало… Він є моїм кумиром. Українець, якому довелося підкорити такі вершини.
- З якими перешкодами зустрічається молодий футболіст, і як потрапити здібному юнакові у поле зору тренерів?
- В нас не досить сильна дитяча футбольна школа. Ми, наприклад, не можемо конкурувати із потужними дитячо-юнацькими футбольними школами України. І деякі хлопці починають зневірюватися, забувати про футбол. Мені пощастило, що ввели цей ліміт на гравця. А взагалі досить важко. В футболі дуже багато перешкод. На додаток - травми. Головне - не розчаруватися, не сприймати все як належне, потрібно працювати й працювати. Необхідно все аналізувати, із усього робити відповідні висновки. Загалом, дуже важкий перехід з дитячого футболу на дорослий. Я ще, наприклад, не перейшов, не набрався потрібного досвіду.
- За кордоном доводилося побувати?
- Декілька разів був у Швеції, Австрії, Фінляндії. Так, у Фінляндії з командою виступав у матчі проти бразильців. З дитячого футболу це найяскравіша подія. Їздив до Турції, Болгарії. У Канаді живе моя сестра. Там також дуже гарно. Був поблизу Ніагарського водоспаду. Є на що подивитися. У майбутньому хотілося б переїхати жити до цієї країни.
- Якщо трапиться відпустка, куди б хотів поїхати відпочити?
- Не відмовився б поїхати на Кіпр чи Мальдіви (посміхається, - прим. автора). Можливо, якщо взимку буде відпустка, то поїхав б туди, де тепліше, наприклад, до Єгипту. Ще зі шкільного курсу вивчення англійської мови подобається Англія, її культура та побут.

Досье
Дата народження – 14 серпня 1988 року
Місце народження – м. Хмельницький
Проживає – м. Хмельницький
Ігрова позиція – правий півзахисник ТОВ ФК «Поділля»
Дебют - 21 липня 2006 року, у матчі із «ЦСКА (Київ)
Кумир – Андрій Шевченко
Улюблений футбольний клуб – «Барселона»
Переваги у музиці – легкий рок, хіп-хоп
Жанр кінофільмів – комедії
Омріяна країна – Англія
Улюблена пора року – весна

Тетяна Заморока http://www.ria.ua/news/46755