Футбольна доля вперто зводить відомого в Україні фахівця Богдана Ігоровича Блавацького з Хмельниччиною. За останніх вісім років він втретє очолив команди майстрів цього краю. При чому, щоразу попри не завжди сприятливі обставини, Богдан Ігорович примудряється „зліпити” із далеко не зіркових виконавців боєздатні команди, та ще й прагне вивести їх у лідери першостей України. Не стало винятком і теперішнє „Поділля-Хмельницький”

- Богдане Ігоровичу, Ви зважилися очолити ФК „Поділля-Хмельницький” за шість (!) днів до офіційного початку першості України у другій лізі. Яким був істинний мотив настільки ризикованого кроку?

- Не секрет, що до липня цього року у мене був діючий контракт із футбольним клубом „Оболонь” (Київ). Відзначу, що керінвицтво цієї столичної команди чітко виконувало свої зобов’язання за цим контрактом. Переконаний, що в житті не все має вимірюватися у грошах, матеріальних благах. Рік фактично не працював з командами майстрів. За цей період встиг повчитися й отримати PRO -диплом міжнародного зразка і, звісно, хотілося реалізувати на практиці нещодавно отримані знання. Тому-то, коли керівництво м. Хмельницького запросило мене на зустріч і запропонувало очолити ФК „Поділля-Хмельницький”, я погодився навіть незважаючи на часовий цейтнот. Істинний мотив? Мабуть, любов до футболу. В Україні мільйони людей закохані у цю гру, і я не є виняток. Розриваючи контракт із „Оболонню”, фінансово, безумовно програвав. Але хотілося працювати у місці, де футбольна аура для мене особисто сприятлива, де мені було комфортно ще у 1999-му році. Насамкінець, найголовніший мотив – це відношення до мене хмельницьких уболівальників. Знаю, що саме вони зверталися у керівні органи міста Хмельницького щодо мого призначення на посаду головного тренера. Я щиро вдячний їм за це. Тому і погодився на такий ризикований крок.

- Яке завдання ставило перед Вами керівництво м. Хмельницького, міськспорткомітет на літньо-осінній 2007-го року цикл виступів?

- Хмельницький міський голова Сергій Іванович Мельник саме турнірне завдання на перше коло визначив наступним чином: посісти місце в чільній п’ятірці команд групи „А” другої ліги. Але керівництво нашого міста визначило й інші, не менш важливі завдання. Вони наступні: повернути уболівальників на трибуни спорткомплексу „Поділля” та комплектуватися переважно місцевими гравцями, талановитою хмельницькою молоддю. Враховуючи те, що часу на підготовку до сезону не було, і вперше в моїй практиці напередодні офіційного старту першості України „Поділля-Хмельницький” не провело жодної (!) контрольної зустрічі, ставити завдання перед нами   піднятися вище третього місця – було б неправильним рішенням.

- Особисто ви не займалися комплектацією та підготовкою аматорського „Поділля-Хмельницький” у лютому – липня 2007-го року. Який колектив довелося приймати в середині липня? Які амплуа були найбільш проблематичними?

- Моїми попередниками була проведена поспішна селекція. Коли я прийняв команду, частина футболістів явно не „тягнула” на рівень друголіговської першості України. Потрібен був час, щоб розібратися з потенціалом, здібностями наявних футболістів. Та й їм потрібно було адаптуватися в другій лізі. А часу якраз і не було. Тому-то зі складом визначались, як кажуть, „на бойовому марші”. У процесі роботи та тренувань було помітно – хто старався, а хто – ні. У склад наш тренерський „штаб” ставив тих, хто на день офіційної гри був у найкращій формі. А хто не дотягував – просто тренувався з командою. Щодо проблематичних позицій, то це ліберо, опорний хавбек і нападники.

- Декілька років ви не тренували колективи другої ліги. Яким, в цілому, знайшли рівень друголіговської першості у групі „А”?

- Назвав би його досить високим. Майже всі команди-учасниці з хорошими футбольними традиціями, потужним кадровим та фінансовим потенціалом. Навіть новачки та аутсайдери в кожній грі билися до останнього, чинили гідний спротив. Ряд колективів презентують обласні центри – Чернівці, Вінницю, Тернопіль, Рівне, які свого часу навіть у вищій лізі України. Буду відвертим: набрати після першого кола 27 очок і посісти четверте місце з тим складом, який наразі є у „Поділлі-Хмельницький”, було дуже і дуже непросто.

- Що скажете про виступи Ваших підопічних у липні – листопаді?

- У перших турах хмельничани не мало забивали, але й пропускали багато. Найнеприємніший осад залишився від матчу вдома проти „Нафтовика” (Долина). Цю гру прийшло подивитися 5800 глядачів – найбільше за коло. Але 14-го вересня футбольний Бог чомусь на нас розгнівався: Журка не забив пенальті, хмельницькі футболісти не використали декілька виходів сам на сам із Локатиром, після ударів моїх підопічних м’ячі влучали у стійки, попереччини воріт долинян. Що тут поробиш? Після того злощасного поєдинку усім колективом провели серйозну розмову, зробили висновки. Декого відрахували, дехто покинув табір „Поділля-Хмельницький” за власним бажанням...

- Це допомогло?

- Авжеж. У наступних восьми матчах жодного разу не програвали, пропустили всього три м’ячі. Наша лінія оборони швидше засвоювала настанови тренерів, їх практичні поради. Тому елементарний порядок, лад в лінії захисту хмельничан з’явився. А ось у нападі нам є над чим працювати.

- Богдане Ігоровичу, будь ласка, конкретніше про дії різних ланок подолян?

- Почну з воротарів. У перших турах нас підвів голкіпер Микола Верещака. Через його помилки, невпевненість „Поділля-Хмельницький” втратило очки у Чернівцях, вдома у поєдинку проти „Нафтовика” (Долина). Але це не означає, що ми на нього у подальшому не розраховуємо. З приходом Олександра Гуменюка голкіпекрська проблема у нас зникла. Високий рівень його майстерності сумніву не підлягає. Взагалі ця чудова людина привнесла у мікроклімат нашого колективу, як кажуть, „ковток свіжого повітря”. За Олександра хмельничани не зазнали жодної поразки, а захист став почуватися впевненіше. До речі, стабілізувався і склад оборонців: Доценко, Клекот, Якубовський, Дубчак. Лише перший з них – Доценко – мав досвід виступів на професійному рівні. Але з тих захисників, що ми, тренери, мали під рукою – це оптимальний варіант. Щодо гри хавбеків, то є претензії. Мова йде про крайніх півзахисників – Лева Сергєєва, Олексія Колесникова. Не достатньо результативних передач на наших нападників, мало забитих м’ячів. Окрема і неприємна розмова про гру нападаючих „Поділля-Хмельницький”. У попередніх командах, де я працював, завжди були бомбардири, навіть кращі голеадори у першій лізі. Згадайте хоча б Максима Штаєра з ФК „Красилів” у сезоні 2002-2003 років. Цих літа та осені тільки один Олексій Сендель мав би забити мінімум шість-сім м’ячів. Наразі в мене більше всього претензій до нападу хмельничан. Перемог не може бути без забитих м’ячів! Зверніть увагу: з шістнадцяти поєдинків ми програли лише два. Це добре. Але й виграли менше половини матчів. Це є прямий наслідок низької пробивної спроможності групи атаки подолян. Безумовно, у нападаючих була й частка футбольного невезіння.

- Хто з футболістів „Поділля-Хмельницький” у цьому циклі виніс на собі основний тягар. Будь ласка по декілька речень про їх гру...

- Все знає статистика і наш тренерський „штаб” уважно її проаналізував. У заявці команди сімнадцять хмельничан і вісім футболістів, запрошених з інших регіонів. В „основі” ж виходили приблизно половина на половину ті й інші. Відповідь на це питання почну зі слів подяки на адресу граючого тренера і капітана Тараса Гамарника. На перших порах, як досвідчений і висококваліфікований виконавець, Тарас зробив дуже багато для формування і становлення нового колективу. Забив три важливих м’яча. Своєю поведінкою у побуті та відношенням до справи виключно позитивно впливав на команду. Під кінець кола розігрався ветеран подолян Андрій Будник. Останні зустрічі за необхідністю Андрія ставили грати на позицію опорного хавбека. Впорався. Захисник Валерій Доценко розпочинав, як стоппер, фланговий оборонець. Із середини вересня грав на позиції ліберо. Спочатку це амплуа в нас „кульгало”. І говорю велике дякую Валерію за те, що він „закрив” цю проблему. До нього жодних претензій. Гідний похвали молодий оборонець Сергій Якубовський. Останніх вісім ігор першості він відіграв „від дзвоника до дзвоника”. При чому майже без помилок. Були огріхи у діях флангових захисників Андрія Дубчака та Степана Клекота. Але їх майстерність зростає на наших очах. Особисто у мене на цей тандем молодих сумлінних футболістів дуже великі сподівання. Також, в цілому, я задоволений грою хавбека, плеймейкера Ярослава Комара. Забив найбільше м’ячів – чотири. Щоправда, два з них з пенальті. Але гол-красень зі штрафного у ворота „Динамо-3” (Київ) наші вболівальники, мабуть, ще довго пам’ятатимуть. Багато зробив для досягнутого хмельничанами результату. Ярославу варто попрацювати над зменшенням технічного браку на полі. Дуже продуктивно, корисно відпрацював у другій половині кола півзахисник Ігор Луць. Цей гравець забитими м’ячами   і гольовими передачами фактично вніс дев’ять очок у „скарбничку” „Поділля-Хмельницький”. Повірте, потенціал Ігоря Луця далеко не розкритий. Він ще скаже своє вагоме „слово” на футбольному полі. Його гол у ворота „Арсеналу” (Біла Церква) – взагалі шедевр...

- Які матчі першого кола вважаєте кращими у виконанні ваших підопічних?

- Це поєдинок у Плисках, що на Чернігівщині. Грали на виїзді та ще й проти серйозної команди, яка минулої першості посіла у групі „А” третє місце. Хоча наша перемога була мінімальною (1:0), але від першої до останньою хвилини хмельничани тримали всі важелі поєдинку у своїх руках. Запам’ятався домашній двобій з „Нивою” (Тернопіль). Відома аксіома, що справжні можливості команди можна перевірити у протистоянні із сильним суперником. Те, чому ми вчили підопічних на тактичних заняттях, тренуваннях, вони прагнули виконати як найкраще. Накал протистояння був неабиякий. Більшість молодих гравців „Поділля-Хмельницький” ніколи не брали участі у двобоях такого рівня. Тому-то гол Андрія Лемішевського – це подяка футбольної Фортуни хмельничанам за бійцівський характер.

- Ви згадали про гравця Андрія Лемішевського. А що можете сказати про гру інших молодих хмельницьких футболістів?

- Про С. Якубовського я вже говорив. Ми довго шукали місце талановитому гравцеві Віктору Зайцю. Наразі він досить агресивно діє на позиції лівого півоборонця. Андрія Лемішевському ще треба вдосконалювати майстерність. Свої „плюси” він знає. Нехай попрацює на швидкістю футбольного мислення і прийняттям правильних рішень на полі. Більшого чекав від Дениса Янчука. Тим з молодих, кого не згадав, доведеться поборотися за місце у „вісімнадцятці”.

- Гра яких суперників Вам   сподобалася? В яких складових футболу лідери групи „А” переважали хмельничан?

- Так сталося, що волею календаря протягом п’яти днів мої підопічні зустрічалися з „Нивою” (Тернопіль) та „Княжою” (Щасливе). Не бачив, щоб лідери у чомусь явно переважали „Поділля-Хмельницький”. Особисто мені найбільше сподобався футбол у виконанні номінального дебютанта „Арсенала” (Біла Церква). Їх наставник, екс-гравець московського „Спартака” Олег Надуда, вочевидь, правильно вміє поставити дії своїх підопічних. У Хмельницькому „Арсенал” виглядав солідно, організовано, і добряче „повозив” господарів поля. Якби не шедевр у виконанні Ігоря Луця, хто зна, який би був підсумок у тій грі.

- Дії яких футболістів із команд-суперниць Вам сподобалися?

- Слідкувати за суперниками можливостей мало. Мені імпонує гра півоборонця тернопільської „Ниви” Дмитра Суспіцина, нападника „Княжої” (Щасливе) Павла Худзика. До речі, він вихованець футболу Хмельниччини, грав у сезоні 2003-2004 років за „Красилів-Оболонь”. Справляє враження постійна зарядженість на боротьбу кращого бомбардира групи „А” Андрія Будного із „Оболоні-2” (Київ).

- Зазвичай, керовані Вами команди відзначалися високою ігровою дисципліною. Теперішнє „Поділля-Хмельницький” чи не найбільше у другій лізі „нахапало” жовтих і червоних карток. В чому тут справа?

- Дійсно, у поєдинку за Кубок України в Кременчузі за „розмови” з арбітром був вилучений з поля Руслан Кострицький. Лев Сергєєв, за те, що відповів на провокацію І. Гагухи у виїзному двобої проти „Нафкому” (Бровари) теж побачив перед собою „червоне світло”. Це були неробочі червоні картки. Решта покарань арбітрів – наслідок жорстких протистоянь на полі, боротьби за дорогоцінні очки. І це зовсім не означає, що в „Поділлі-Хмельницький” немає дисципліни. Навпаки! За період з липня ми, тренери, жодного разу не покарали підопічних за порушення режиму чи дисципліни. Підібрався хороший, згуртований колектив, до якого у цьому аспекті в мене немає претензій.

- За статистикою 16-ти турів вдома „Поділля-Хмельницький” – найвідвідуваніша команда в друголіговській Україні, що зібрала 33 тисячі 400 глядачів. Що скажете з цього приводу?

- Наразі в Україні ще треба пошукати місто, шоб так любили футбол, як його люблять у Хмельницькому. Дуже вдячний місцевим уболівальниками за підтримку, віру і відданість своїй команді. Окремо дякую тим „фанам”, які їздили за „Поділлям-Хмельницький” в інші міста. Я завжди відкритий для спілкування з хмельницькою футбольною громадою і знайду час для відповідей, які стосуються моєї компетенції. Думаю, що коли Федерація футболу України підкоригує календар і матчі проводитимуться по суботах чи неділях, уболівальників на домашніх іграх буде ще більше.

- Богдане Ігоровичу, глядачів могло б бути набагато більше, якби матчі завжди починалися у вечірній час. Чи така вже велика проблема покращити якість освітлення у спорткомплексі „Поділля”?

- Хоча це не моя „парафія”, обіцяю зробити усе, що залежитиме від мене, щоб налагодити достатнє якісне штучне освітлення на головній спортарені м. Хмельницького. Звісно, що футбол – в першу чергу існує для вболівальників, і домашні ігри подоляни повинні проводити у зручний для шанувальників спорту №1 час. Якщо наразі збирається по 4-5 тисяч шанувальників футболу – це чудово! Але це 50-60% вмістимості нашої домашньої арени. Поділюся однією зі своїх мрій. Хочу створити таку команду, яка б грою і результатами примушувала вболівальників заповнювати спорткомплекс „Поділля” вщерть...

- Назовіть, будь ласка, декілька напрямків, за якими має працювати футбольний клуб „Поділля-Хмельницький” для створення солідного базису.

- Інфраструктура справжнього професіонально клубу – це суттєве, серйозне питання. Її слід розбудовувати не рік і не два, якщо ми хочемо у першу лігу, а може і вище. В першу чергу нам конче потрібно декілька тренувальних полів – гареве, зі штучним газоном і трав’яне. Наразі 90% відсотків тренувань проводимо на ігровому полі спорткомплексу „Поділля”. По-друге, потрібно серйозно думати над початком будівництва сучасної навчально-тренувальної бази. Наше керівництво має визначитися з місцем, проектною документацією, тощо. По-третє, не завадить замінити юридичний статус ФК „Поділля-Хмельницький”, як „комунального підприємства”. Бо такий статус гальмує багато напрямків вдосконалення інфраструктури клубу. Також, флагман футболу Хмельниччини повинен мати дві дочірні команди. Є певні напрацювання в цьому напрямку у взаєминах із чемпіоном області „Іскрою” (Теофіполь). Ми не проти, щоб сумісними зусиллями брати участь в аматорській першості України. Нещодавно, на круглому столі у Хмельницькій мерії присвяченому підсумкамим виступів „Поділля-Хмельницький” у 2007 році Микола Шершун висунув слушну ідею про створення команди хмельничан U -19 яка б грала у молодіжній першості України. Правильно! Чого мають „киснути” місцеві таланти? Нехай грають на солідному рівні. Наостанок, думаю про створення комплексної наукової групи.

- До речі, як оціните виступ „Поділля-2” (Хмельницький) у чемпіонаті області?

- В плані навантаження на футболістів та отримання ігрової практики тих, хто не потрапляє у першу команду „Поділля-2” своє завдання виконало. Щодо якості футболу – є проблеми. Але в любому випадку, дякую тренеру цієї команду Віктору Іллічу Муравському. Він працює в складних умовах. Якщо „Поділля-2” щороку буде давати в головну команду хоча б одного гравця гідного рівня, будемо вважати, що свою задачу цей колектив виконує.

- Як буде виглядати робота „Поділля-Хмельницький” до весни 2008-го року?

- Задумки наступні. У грудні 2007-го року плануємо поїхати на збори в Трускавець (Львівської області). У січні наступного року займатимемося в Хмельницькому. У лютому планується два навчально-тренувальних збори в Алушті. Насамкінець в березні хочемо відвідати Закарпаття. Великих змін у складі хмельничан не буде. Підсилимося максимум 3-4 виконавцями. Основна ставка робитиметься на прогресуючу місцеву молодь.

- Можете сформулювати турнірне завдання „Поділля-Хмельницький” на друге коло?

- Про це на 100% стверджувати зарано. Спробуємо організувати гру оборонців „чотири в лінію”. Випробуватимемо схеми 1-4-3-3, 1-4-4-2. Щодо підсумкового місця в турнірній таблиці то сформулюю завдання так: поборотися за третє місце, а там, як Бог дасть.

- Яке питання потребує висвітлення ще, чи так би мовити, наостанок?

- Маємо чудового генерального спонсора – Хмельницьку міську Раду. Принагідно хочу подякувати міському голові Сергію Мельнику, голові Правління клубу Валерію Лескову та депутатам за створення гідних умов роботи команди. Але потрібен ще титульний спонсор, який би міг „підставити плече” у важкі моменти роботи клубу. Мене дивує, що в такому успішному бізнесовому місці, як Хмельницький, майже немає приватних структур, підіприємців, які б хотіли співпрацювати з єдиною професійною футбольною командою Хмельниччини. Одночасно, дякую своїм помічникам – Ярославу Бобиляку, Станіславу Островському, Юрію Шаповалову, Віктору Гриценку та Віталію Ковалю. Кожен з них сумлінно працював на своїй ділянці роботи футбольного клубу. Наостанок, щира подяка всім, хто причетний до відновлення нашого колективу. Думаю кращі часи „Поділля-Хмельницький” ще попереду!

Газета „Спортивний лідер +”. Інтерв’ю надано прес-аташе ФК „Поділля-Хмельницький” Віктор Котов