«Розмов про Майдан, як таких, і не було. Казав, що не ходить у Хмельницькому на мітинги, тільки на роботу. Працював він на автомобільній мийці. Аж тепер товариші його розповідають, що Дмитро постійно був на Майдані, чи не щодня. А мені не казав. Не хотів хвилювати», - згадує Людмила Василівна.
«Діма вдома не сидів. Він як не на роботу поїде, то на сесію до Кам’янця-Подільського. День вдома побуде - і на місяць пропадає у Хмельницькому. Рідко приїжджав. А коли вже був, з друзями зустрічався. Любив активний відпочинок, прожив яскраве, хоч і коротке життя. Походи на природу, на дискотеку, свята якісь – Діма завжди був у вирі веселощів і постійно у компаніях друзів», - продовжує брат героя Небесної сотні Микола.
Дмитро дуже любив техніку. Своїми руками змайстрував собі мотоцикла, попросив бабусю пошити йому український прапор, який потім чіпляв до мотоцикла і їздив селами. Так і залишились у Пагорів: стяг і розібраний мотоцикл, якого немає кому полагодити. Мовчить у кутку Діминої кімнати гітара, яку хлопець купив на власні гроші і сам навчився грати. Друзі згадують, футбол, техніка і музика — те, що він найбільше любив.
Закінчивши школу, Дмитро Пагор не покинув свого дитячого захоплення — гру у футбол, виступав за місцеву команду у рідному селі.
«Футбол Діма любив не менше за свого мотоцикла, а то й більше. Він був молодим перспективним хлопцем і хорошою людиною. До всіх ставився із повагою, - каже друг і односелець героя Небесної сотні Роман Федин. - Дуже шкода, що Діми вже немає з нами, це велика втрата для усіх, хто його знав».
Газета Є
При використаннi матерiалiв сайту посилання на сайт обов'язкове!
