ЗБІРНА - ЗОВСІМ ІНШИЙ СВІТ
- Чи задоволені самим собою в минулому сезоні?
- Не люблю себе хвалити - навіщо віднімати роботу у журналістів та експертів ? (Посміхається) Моя задача проста - грати у футбол. Визнали кращим - приємно. Але повторюся: без партнерів цього визнання не сталося б. Так що це заслуга всієї команди.
- Питання, яке майже модно здавати лауреатам у подібних номінаціях: якби трійку кращих визначали ви, хто б це був?
- Знаєте, у нас дуже багато хороших воротарів, а ще між нами існує корпоративна етика. При цьому всі розуміють, що у кожного бувають чорна і біла смуги, так що давайте обійдемося без прізвищ.
- Що відчуває людина, якій у тридцять років вперше приходить виклик до національної збірної?
- Що його праця не проходить дарма, що все йде своєю чергою, і що він разом з тренерами рухається у вірному напрямку. Так, це правда: навіть у тридцять років можна отримати виклик у збірну.
- Як, до речі , ви про це дізналися?
- Прийшов після тренування, в пропущених - невідомий номер , вирішив про всяк випадок перенабрати. Дізнатися, хто і що від мене хоче: може, журналісти дзвонили... Але слухавку по ту сторону взяв адміністратор збірної. А потім вже наш тренер по роботі з воротарями Андрій Глущенко прийшов в номер з привітаннями: мовляв, молодець, тебе викликали. Ну а у мене особливих емоцій не було: прийшов після тренування втомлений, так що по номеру не стрибав. Крім того, залишалася остання гра сезону, так що я намагався не зациклюватися.
- Зіграти з Нігером вам, на жаль, не вдалося, але якихось позитивних вражень напевно нахапалися?
- Збірна - зовсім інший світ. Крім того, тут дружний колектив , хороший тренерський штаб. До речі, система роботи з воротарями в головній команді дуже схожа на ту, що застосовується у нас в клубі.
БОНУСНА ОПЦІЯ КАПІТАНА
- Свого часу вас чимало критикували: мовляв, і школи немає, і техніки не вистачає, та й не молодий уже... Чи було в вас бажання осоромити скептиків і довести, що вас якось зарано списали з рахунків?
- Я не особливо читаю пресу і намагаюся не звертати увагу на думки експертів: хто і як про мене розмірковує. Для мене важливі мої відчуття. Мені самому собі потрібно було відбутися і утвердитися в тому, що я вибрав правильну дорогу. У деяких командах, відверто кажучи, шансів мені не давали взагалі, але я до останнього намагався довести, що не помилився, коли пішов у футбол, а не почав займатися іншою діяльністю.
- Той вік, в якому перебуваєте ви, для воротарів вважається чи не ідеальним. Чи можна сказати, що зараз ваші фізичні кондиції і ігровий досвід знаходяться в ідеальній гармонії?
- Мені здається, що це залежить від конкретної людини: комусь дано розкритися трохи раніше, комусь - трохи пізніше. Той же Акінфєєв заграв в 18 років, але для цього необхідна довіра, потрібно знайти свою команду і тренера, а якщо це відбувається не відразу, то можна почекати і до тридцяти. Як, наприклад, в моєму випадку...
- Капітанська пов'язка змусила вас змінити характер: бути жорсткішим або, навпаки, комунікабельнішим, виробляти лідерські якості?
- З пов'язкою на руці або без неї - на поле виходить той же самий гравець. Так, підвищується відповідальність. Так, потрібно проявляти всі перераховані вище якості, але це стосується будь-якого футболіста. По суті, основна бонусна опція капітана - привілей на спілкування з суддями. Інша справа, що воротареві досить складно бігати на чужу половину поля, щоб поговорити з арбітром.
- Кажуть , що воротар не повинен бути мовчуном. Більше того, бажано мати поставлений голос і чітку дикцію. Ви над цим працюєте?
- Ні. Прагнення до підказки закладене саме собою. Таким чином, ти постійно перебуваєш всередині гри - не розслабляєшся і все контролюєш. А коли мовчиш, перетворюєшся на глядача. Звідси і народжуються «метелики».
- Більшу частину сезону ви провели з тандемом центральних захисників Бергер - Фонтанельо...
- І за цими двома відчував себе, як за кам'яною стіною. Ми були зіграні. Розуміли один одного з напівжесту, досконально знали можливості кожного.
- Розхвилювались, коли п'ятеро легіонерів покинули Україну?
- Зрозумів їх. Вони не розуміли, що відбувається і боялися за свої сім'ї.
- Пояснити не намагалися.
- Багато разів. І футболісти, і керівники клубу... Але у людей тут жили діти і дружини, над ними висів страх невідомості. Поклавши руку на серце, ми й самі не очікували, що в Одесі можливо щось подібне.
В ЕПІЦЕНТРІ БДЖОЛИНОГО РОЯ
- Чи була в цьому сезоні помилка, за яку ви себе корите?
- Думаю, так, і не одна. Але у мене є важливий принцип: всі помилки потрібно швидше забувати і викидати з голови. Щоб очистити оперативну пам'ять і позбутися негативу.
- Кажуть , що ударів, що не беруться не існує, але самі воротарі впевнені в зворотному. У цьому сезоні що-небудь таке пригадаєте?
- Частка провини воротаря, звичайно, є в кожному епізоді. Але іноді ми опиняємося практично безсилі. Свіжий приклад - гол, який мені недавно забив динамівець Макаренко. Останні хвилини матчу, бачу момент удару, вчасно стрибаю, тягнуся, як можу, але марно. Усе вирішили долі секунди і міліметри.
- З емоційної точки зору найбільш пам'ятним для вас напевно виявиться виїзний матч з албанським «Шкендербеу»?
- Враховуючи серію пенальті, він, принаймні, претендує на статус самого довгого у моїй кар'єрі. (Посміхається). А ще запам'яталися наші виїзди в Ейндховен і Белград. У Голландії сильне враження справили місто і стадіон, а в Сербії - вболівальники. Коли ми з партнерами вийшли на поле арени «Црвена Звєзда», то, як ніби потрапили в самий епіцентр величезного бджолиного рою. Досі не забуду, як фанати балканського клубу репетували до і після гри. Після закінчення матчу ми ще годину чекали, поки вони розійдуться, щоб виїхати в аеропорт.
- Мені здалося, що у виїзних матчах Ліги Європи ви грали значно більш впевнено, ніж у домашніх. Парадокс?
- Виходить , що так. Якщо судити за результатами, то на виїзді ми дійсно взяли більше очок, ніж удома. З чим це пов'язано, сказати складно. Може бути, в Одесі нам хотілося більше показати себе в атаці, глядачі гнали команду вперед, але виходило далеко не все. Що ж до мене, то, може, десь злегка переналаштувався, перегорів...
- Прикро, що пропустили лютневі матчі з « Ліоном»?
- Чесно кажучи - дуже. Але зате тренери змогли перевірити в справі Женю Паста, а він, потрібно віддати належне, відіграв дуже гідно. А взагалі, все трапилося зовсім раптово. Ніщо не віщувало біди, як раптом в день першої гри розболілася голова. А в обід після відпочинку температура піднялася під 37 градусів з копійками, і лікарі вирішили не ризикувати. Медогляд показав, що у мене гайморит.
- Будь-який воротар повинен відчувати конкуренцію. У вас вона є? Один час здавалося, що ви граєте на безальтернативній основі...
- Не знаю. Я цю конкуренцію відчуваю, і вона хороша. Жека явно не дає мені розслабитися.
ЧИСТО АНГЛІЙСЬКА НАДІЙНІСТЬ
- Робота з таким знаменитим антипенальтистом, як Андрій Глущенко, підвищила вашу ефективність при 11 -метрових?
- Ви знаєте, пенальті для мене - своєрідне табу. Я не люблю про них думати, і не особливо відпрацьовую на тренуваннях. Хоча той же Юра Мартищук любить залишитися після тренування і посперечатися з ким-небудь з польових гравців на шоколадку. Йому це дано, він при відбиванні пенальті абсолютно незворушний. А для мене куди цікавіше відпрацювати гру при штрафних або кутових ударах.
- А як же подвиги в матчах з «Црвеною Звєздою» та «Шкендербеу»?
- Якоюсь мірою - випадковість. Або, якщо хочете, посмішка Фортуни. Просто в цей день мені пощастило більше, ніж гравцям, що підходили до "точки".
- Уже згаданий вище Глущенко справляє враження дуже позитивної людини. Чи були випадки, коли ви розмовляли з наставником на підвищених тонах?
- Ні, я собі такого не дозволяю. А якщо опиняюся не правий в тій чи іншій ситуації, він делікатно мені це показує. Без криків. Для них існують молоді хлопці.
- Хто з сучасних голкіперів близький до вашого ідеалу воротарської майстерності?
- Ну, от знову ви хочете, щоб я називав якісь прізвища. (Посміхається). Відповім так: є воротарські школи різних країн, які подобаються мені більше або менше. Скажімо, я не в захваті від голкіперів французької Ліги 1. Вони там більше грають на публіку, використовуючи чудернацькі кульбіти і стрибки через себе. Я не знаю, хто їх так вчить, але це зайве. А ось в англійській прем'єр-лізі кіпери, навпаки, діють дуже спокійно і чітко - на лінії і виходах, а ще відмінно вводять м'яч у гру ногами або рукою. Таку надійну і акуратну гру сповідує Андрій Санич (Глущенко. - Прим. авт.). І, звичайно, ми повинні йому вірити, а інакше, який сенс у співпраці?
www.sport-express.ua
При використаннi матерiалiв сайту посилання на сайт обов'язкове!
