- Відомо, що ви не надто любите давати інтерв'ю. Пам'ятаєте, коли в останній раз спілкувалися з пресою? - Цікавлюся у досвідченого півзахисника
- Якщо чесно, ні. Не можу сказати, що я категорично відмовляюся щось коментувати, просто намагаюся робити це по можливості рідше. Вважаю, для того, щоб роздавати інтерв'ю з будь-якого приводу, потрібно бути досить красномовним. А я не з цього числа футболістів.

- Згодні, що перемога над командою Хуанде Рамоса - переконливий привід зробити виняток для преси і своїх вболівальників?

- Думаю, так. Дорого коштує виграти у «Дніпра» на його полі.

- Для вас, як колишнього дніпрянина, цей матч був особливим?

- Так, це була принципова зустріч. Думаю, не тільки для мене, а й для всіх інших гравців, хто колись був в «Дніпрі». У цьому клубі я провів свої найкращі роки, тому хотілося зіграти проти колишньої команди на належному рівні. Крім того, дніпропетровські вболівальники завжди мене добре підтримували, тому було особливо приємно грати в цьому місті.

- «Дніпро», по-вашому, знаходиться на своєму місці в таблиці?

- Не знаю, що у них там відбувається ... Посилилися ніби непогано. За індивідуальними якостями в «Дніпрі» грають дуже сильні футболісти, але команда чомусь не виглядає єдиною. По правді: з таким потенціалом вони повинні зараз за Лігу чемпіонів боротися і навіть не розглядати місця нижче третього.

- У «Кривбасі» сприйняли суботній успіх як належне чи як сенсацію?

- Напевно, останній варіант більше підходить. Після матчу всі були здивовані. Можливо, до цих пір не переварили сам факт перемоги. Не очікували від себе такої прудкості.

- Вираз обличчя Юрія Максимова після другого гола було таким, наче його команда програє з великим рахунком. У перерві відчувалась напруга?

- Я б не сказав. Прийшли в роздягальню, тренер нас заспокоїв, зробив як зазвичай установку на другий тайм ... Ось і все.

- Тренер при будь-яких розкладах так стримано поводиться в роздягальні?

- (Сміється). Раз на раз не доводиться. Іноді емоції стримати неможливо. Його поведінка залежить від ситуації.

- Ви на правах віце-капітана можете струсити когось із партнерів в перерві з метою «завести» на другий тайм?

- Дуже рідко. А от на тренуванні «напхати» можу, якщо ситуація вимагає.

- Найчастіше, напевно, з Кирилом Петровим проводите виховні роботи?

- (Сміється). Ми з ним дружимо. Йому «пхай» - не «пхай», все одно серйозно нічого не сприймає і лише посміхається у відповідь.

- Бачили спірний епізод за участю Інкума, після якого був призначений пенальті?

- Повтор ще не дивився. З боку здалося, що рука була. Багато хто каже, що не було. До того ж це вже не наша компетенція, а суддівська.

- Шосте місце - стеля для «Кривбасу»?

- Не хочеться заганяти себе в якісь рамки. Команда виходить на поле і грає. Десь виходить, десь - ні. Он, будь ласка, в минулому чемпіонаті кричали, що наше завдання шосте місце, а в підсумку, трохи не вилетіли до першої ліги. Тому, щоб не наступати на ті ж граблі, краще спокійно в кожному турі збирати по зернятку і не гарячкувати із заявами.

- Тобто, чіткого завдання немає?

- Як же немає? Будемо в десятці, керівництво скаже нам «спасибі за сезон» ...

- Над чим потрібно ще попрацювати, щоб претендувати на більш високі позиції?

- Треба посилюватись, я думаю.

- Цього року залишилося зіграти з «Іллічівцем», «Чорноморцем» і «Шахтарем». Можна взяти максимум очок?

- О-о-о! Складно сказати. Це будуть непрості гри. Найважче, думаю, має бути вдома з «Іллічівцем» ...

- Це ще чому?

- Після перемог над лідерами, часто трапляються невдачі. По собі знаю - спрацьовує якийсь психологічний момент. Всі знають, що таке проблеми з настроєм на матч, коли ще не вщухли емоції. Крім того, за винятком явних лідерів чемпіонату, зараз всі команди практично одного рівня. Так що гарантованих очок бути не може.

- Який гол Руслана Костишина залишився в пам'яті до сих пір?

- Який забив у фіналі Кубка України «Шахтарю». Правда, ЦСКА тоді не виграв, але все одно було приємно відкрити рахунок в такому матчі.

- Кого вважаєте найкращим правим півзахисником в Україні?

- Олега Гусєва. Тут навіть думати нема чого.

- Коли в останній раз бачилися зі своїм кумом Сергієм Закарлюкою?

- Коли грали з Полтавою. Раніше, поки він був в «Арсеналі», зустрічалися частіше - я ж у Києві живу.

- Часто їздите столицю?

- На кожні вихідні. Дорога від Кривого Рогу у мене займає на машині три години.

- У вас «Феррарі» чи що?

- (Сміється). Ні - «Мерседес». На «Феррарі» я б, напевно, не доїхав.

sport-express.ua