Після серйозної травми Володимира Дишленковича «Металіст» змушений був в терміновому порядку зайнятися пошуком воротаря, здатного скласти компанію досвідченому Олександру Горяїнову. У цій ситуації харківський клуб пішов на вимушений крок, запросивши до своїх лав повісили було бутси на цвях Ігоря Шуховцева.
Один із старожилів української еліти, навесні цього року змінив роль голкіпера «Зорі» на посаду тренера воротарів в казахстанському «Тобол», як ніхто інший відповідав вимогам «Металіста». Не тільки за професійними якостями й досвідом, але і за статусом - як відомо, дозаявляти в ході сезону гравця можна лише в тому випадку, якщо він є вільним агентом і не був заграний у поточному чемпіонаті в іншому клубі.
- Пам'ятається, два роки тому ваша прізвище фігурувало в списку можливих придбань «Металіста». Що тоді завадило переходу?
- Дійсно, в 2010-му, будучи гравцем «Зорі», я повинен був перейти в "Металіст". Переді мною відкривалася перспектива грати в Лізі Європи, однак тоді цьому не судилося збутися - луганському та харківському клубам не вдалося домовитися. До речі, саме в той період у «Металіста» і виникла кандидатура Владіміра Дішленковіча, якого взяли в команду в зв'язку з травмою Саші Горяїнова.
- Тепер така ж доля спіткала Дишленковича, і знову на авансцені виникла ваша кандидатура ...
- Що ж, виходить, що від долі не втечеш. Мабуть, рано чи пізно це мало статися. От і сталося (посміхається).
- Напевно не помилюся, якщо припущу, що почуття досади від такого несподіваного повороту долі дворічної давності у вас залишилося ...
- Зрозуміло. Я був трохи засмучений. Вельми хотілося бути футболістом команди, що входить до когорти найсильніших в країні і регулярно виступає в єврокубкових турнірах. Але тоді переживати через перехід, який не відбувся, довго не довелося, адже я продовжував виступи у професійному футболі. Зате зараз запрошення в «Металіст» стало для мене приємною несподіванкою. Виходить, те, що ти колись собі в житті планував, збувається. Радий, що мені знову випала нагода опинитися в харківській команді. Я вдячний «Металісту» за довіру.
- Коли ви приїхали до Харкова?
- У кінці минулого тижня. Моєму приїзду в «Металіст» передував телефонний дзвінок, що надійшов з клубу. Прибувши до Харкова, я зустрівся зі спортивним директором Євгеном Красніковим і головним тренером Мироном Маркевичем. У розмові з ними сказав, що мені потрібно трохи часу, щоб знову бути готовим до виконання своїх звичних обов'язків. Я налаштований допомогти «Металісту» у вирішенні турнірних завдань, і якщо ця допомога буде потрібна, то постараюся зробити все можливе, щоб у команди було якомога більше очок в чемпіонаті і щоб вона змогла якомога далі пройти в розіграші Ліги Європи.
- З початку року ви були одним з асистентів В'ячеслава Грозного в тренерському штабі «Тоболу». Чи не ризикували представники «Металіста», запрошуючи на такий відповідальний пост кандидата, який довгий час не мав ігрової практики?
- Може бути й так. Хоча будучи в «Тоболі», постійно підтримував форму, беручи участь в тренувальному процесі. Це дозволяло перебувати в необхідному тонусі. Саме тому вважаю, що відсутність ігрової практики для мене не є великою проблемою. Мені знадобиться лише невеликий відрізок часу, щоб знову бути у всеозброєнні. Вважаю, проведених в інтенсивному тренувальному процесі 10-12 днів для цього цілком вистачить. Ну а там не за горами зимові збори, в ході яких і мені, і моєму колезі Горяїнову, надасться можливість максимально підготуватися до весняної частини сезону.
- Скільки кілограмів вдалося скинути за ці дні?
- А мені скидати нічого і потрібно. Я як поїхав у Казахстан з вагою 86,5, так майже з такою же і повернувся. Навіть меншою - 85,5. Як бачите, вага для мене - не проблема.
- Увійти в смак тренерської роботи в казахстанському клубі встигли?
- З цим теж проблем не було. Ще під час виступів у «Зорі» я ділився досвідом зі своїми молодшими колегами, відпрацьовуючи різні вправи під час занять. У «Тоболі» ж був звичайний робочий процес, який виконувався відповідно до наміченої програми.
- Зізнайтеся, думка про те, що рано завершили кар'єру, під час роботи в «Тоболі» вас відвідувала?
- Звичайно. І не раз. Про це я говорив дружині, дітям, друзям. Напевно, потрібно було почекати, відігравши ще хоча б один сезон. А вже потім подивитися, як будуть складатися справи надалі. Але нічого не поробиш, в той момент я прийняв саме таке рішення. Вважаю так: якщо в житті щось відбувається, то це буває не дарма. Хто знає, не поїдь я на початку року до Казахстану, можливо, і не опинився б зараз в «Металісті». Зате тепер я щасливий. Адже грати в таких солідних клубах, як «Шахтар», «Динамо», «Металіст» і «Дніпро» - велика честь для будь-якого футболіста.
- Зі своїми колишніми партнерами по «Зорі» під час роботи в Казахстані стосунки підтримували?
- А як же! Я постійно телефонував хлопцям з луганського клубу, бажав їм удачі. Був дуже радий, що за підсумками минулого чемпіонату команда зуміла зберегти прописку в прем'єр-лізі.
- Відповідь на пропозицію «Металіста» ви дали відразу або ж зробили це після консультації з В'ячеславом Грозним?
- Відразу. Я розумів, що якщо поговорю з Грозним, він мене зрозуміє. Так воно і сталося. Підписавши контракт з харківським клубом, подзвонив В'ячеславу Вікторовичу. Поспілкувавшись з ним, я почув від нього побажання удачі. Грозний - людина футбольна, і прекрасно розуміє, що подібні шанси випадають далеко не завжди.
- А керівництво «Тоболу» про своє рішення сповістили?
- Про те, що в цьому клубі буде новий наставник воротарів, його представників, як головний тренер, доведе до відома сам В'ячеслав Грозний.
- На який термін підписано ваш контракт з «Металістом»?
- На півтора року.
- Як зустріли вас у «Металісті»?
- Прийняли мене нормально. У команді ж майже всі знайомі хлопці. З багатьма з них колись разом перетиналися або один проти одного грали. З Едмаром виступали пліч-о-пліч в «Таврії», давно знайомий з Шелаєвим, Обрадовічем, Березовчуком, Папою Гуйє, Тайсоном ... З усіма перед початком першого тренування привіталися, пожартували, посміялися - і взялися за роботу.
- Гравці звертаються до вас по імені і по батькові?
- Ні, по імені. Чому вони повинні звертатися по батькові?
- Ви усвідомлюєте, що є представником рідкісної когорти футболістів, кому судилося продовжувати кар'єру після 40 років?
- Своєму віком не надаю абсолютно ніякого значення. У всій Європі - наприклад, у національних чемпіонатах Італії, Франції чи Англії, є багато футболістів-ветеранів, вік яких понад сорок. Однак на це ніхто ніякої уваги не звертає. Якщо гравцеві довіряють, а він виправдовує цю довіру відмінною готовністю і стабільною грою, то наявність ветерана лише йде на користь клубу. До таких будуть також тягнутися молоді футболісти, намагаючись брати приклад.
- Чий віковий рубіж з колег-воротарів маєте намір підкорити?
- А я зовсім і не збираюся бити вікові рекорди. Для мене зараз найголовніше інше - перебувати в обоймі такого клубу, як «Металіст», і прагнути досягти з ним максимальних турнірних завдань. У мене має бути здорова конкуренція з моїм колегою Сашком Горяїновим, з яким ми повинні об'єднати зусилля на благо клубу. Постараюсь виправдати надії Мирона Маркевича, який надав мені шанс спробувати сили в його команді.
www.sport-express.ua
При використаннi матерiалiв сайту посилання на сайт обов'язкове!
