Повернувшись зі зборів у Волочиську, «Поділля» зіграло двосторонній матч між «зеленими» та «червоними». Як нам здалося, «зелені» - це була умовна основа команди, а «червоні» - кандидати до основного складу. І скажемо відверто, цей поєдинок додав трохи оптимізму у майбутнє хмельницького клубу. Він доволі вирізнявся від того контрольного поєдинку, який «Поділля» провело проти тернопільської «Ниви». До того ж, як у «зелених» так і у «червоних» були помічені ймовірні новобранці команди. Поки що не будемо розголошувати їх прізвища, але зазначимо, що є серед них досвідчені футболісти.
Гра виявилася цікавою. Але непокоїть лише те, як футболісти діяли один проти одного – іноді удари по ногах були такими, наче матч не те щоби офіційний, а взагалі якийсь вирішальний. І тривожний сигнал для «Поділля» пролунав в середині першого тайму, коли через мікротравму (принаймні, таке склалося враження) поле покинув гравець «зелених» Тарас Гамарник. Ну, а до цього «зелені» вже вели в рахунку 1:0. Гол забив Лев Сергеєв. Здавалося, що «основа» просто «винесе» молодь з поля. Але це враження було хибним. Замість Гамарника вийшов Кострицький, який, як відомо перші три тури пропустить через дискваліфікацію, і одягнув не зелену манішку, а червону, а хтось із «червоних» перейшов до «зелених». Поява на полі Руслана далася взнаки, і «червоні» задіяли активніше та безпечніше. І вже на початку другого тайму вони зрівняли рахунок. Гол-красень забив саме Кострицький, який зльоту пробив з метрів 13 і не залишив жодного шансу Верещаку. На жаль, грубість на полі не припинялася. Травми отримали ще й Колесников з Мошковським. Що це? Битва за місце в основі? Чи просто спортивний інтерес? Важко відповісти. Адже гравців «Поділля» навряд чи можна звинуватити в навмисному нанесенні травм. Але їм вочевидь потрібно було діяти обережніше. Що ж до самої гри, то «зелені» все ж таки вирвали перемогу. І сталося це після того, як «червоні» порушили правила в своєму штрафному майданчику, а Комар реалізував пенальті.
Попри результат і умовні команди вже сьогодні можна стверджувати, що праця Богдана Блавацького очевидна. Йому поки що вдається йти правильним шляхом (тьфу-тьфу-тьфу, постукаю ще тричі по дереву) і надія на те, що невдовзі «Поділля» буде справжнім авторитетом в другій лізі і міцно утримуватиме першу сходинку. Отож, до старту залишилося зовсім нічого…
