В 1964 роцi старший тренер хмельничан Євген Лемешко запросив в команду молодого воротаря Мирослава Ступара, який в той час грав в дублi київського Динамо. Два сезони (1964-1965 роки) Мирослав захищав ворота динамiвцiв Хмельницького. Арбітр ФІФА з 1980 р. Проводив футбольні матчі ХХІІ Олімпійських ігор 1980 р. в Москві та матчі чемпіонату світу 1982 р. в Іспанії. У вищій лізі СРСР провів 156 матчів, 21 гру на Кубок, 53 міжнародні матчі, 4 фінали Кубка СРСР і VІІІ Спартакіади народів СРСР. Нагороджений пам’ятною золотою медаллю за суддівство в більш як ста матчах чемпіонатів СРСР. У 1979 – 1989 роках 7 разів входив до числа найкращих суддів сезону.— Почав грати у футбол ще в дитинстві, — розповідає Мирослав Іванович. — Потім пройшов всі етапи становлення як гравець, потім як арбітр, пізніше як інспектор ФФУ. А ще між тим був період, коли працював тренером івано-франківського «Спартака» в першій лізі. Тепер працюю в Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника на факультеті фізичного виховання, кафедри спортивно-академічних дисциплін. Футбол – це один із провідних видів спорту на кафедрі, у нас найбільше хлопців та дівчат, які займаються на спеціалізації «футбол». В університеті для навчання є всі умови, обладнаний методичний кабінет нашого профілю, де можемо, крім проведення лекцій та теоретичних завдань на макетах, показати студентам відео, для цього кабінет обладнаний мультимедійним проектором, телевізором, відеомагнітофоном. Таким чином, намагаємося встигнути за розвитком футболу у світі, давати добрі знання нашим студентам.
Також працюю у Федерації футболу України, очолюю в нашій області технічний комітет, який проводить навчання тренерів для отримання категорії «С», яку запровадили в УЄФА минулого року, вона дозволяє тренувати дитячо-юнацькі команди. Таке навчання вельми потрібне, оскільки в українському футболі є проблема нестачі грамотних футболістів для професійного футболу. Є багато перспективних хлопців, але вони не навчені досконало, їм не вдається себе виявити на найвищому рівні. А для цього потрібно, щоб наші тренери переймали методику своїх колег із Нідерландів, Франції, Німеччини і вчили своїх вихованців не просто грати у футбол, а навчали їх володіти м’ячем, відчувати його. Всі думають, що в футбол грають ногами, і це — помилка. Насамперед у футбол грають головою, а ноги тільки виконують задумане, тож тріба вчити гравців думати. Наразі в навчанні у нас є масовість, а якості немає. Тому і в цьому плані я постійно в робочому тонусі, стараюся переймати досвіт європейських країн, аналізувати власний і, незважаючи на свій вік, маю бажання творити щось у нашому футболі.
— Українських суддів останніми роками дуже часто критикують і звинувачують у всіх бідах. А як Вам рівень українського суддівства, і чи допомогло призначення італійця Колліни куратором суддівського корпусу?
— Ну цю тему, з чисто корпоративної етики, не хочу коментувати, оскільки ще сам залучений в цьому процесі, але, можливо, колись, пізніше, це зроблю. Що ж до Колліни, то це — людина не нашої формації, у нього свій менталітет. Безумовно, від його призначення є якась користь, з одного боку, це щось дає, а з іншого — поки утримаюся від коментарів.
Запрошення іноземних арбітрів на відповідальні матчі чемпіонату України – це був «плювок» нам, українським арбітрам, які виявилися не «востребованы». Питання стояло в тому, що наших арбітрів не визнавали як особистостей, вони не створили собі іміджу, щоб їм довіряли в будь-якому матчі. Якась похибка українського арбітра обговорювалася з боку тренерського цеху, президентів, гравців команд, їхні дії трактувались не як помилка, а як упередженість. Це давало всім підстави говорити, що судді корумповані, а насправді воно ж зовсім не так. Коли наші арбітри виїжджають закордон і там обслуговують міжнародні матчі, хоча це і не топові ігри, там їх ніхто не критикує так, як це робили у нас, хоча і там вони іноді допускають помилки.
На початках незалежності нашої держави доходило до рукоприкладства, були матчі, після яких суддів били. Але після одного такого випадку в Маріуполі, коли за це людину посадили в тюрму, всі зрозуміли, що не можна «наїжджати» на арбітрів безпідставно. А якщо є якісь претензії, то потрібно подавати документи, відеозаписи, аналіз свого бачення спірних ситуацій — є компетентні органи, які розберуться і за необхідності покарають суддю. В першу чергу, потрібно арбітрам довіряти, закордонні колеги нічим не ліпші, тільки більше розкручені й незалежні. В нас, можливо, бракує арбітрів-індивідуальностей, рослих, струнких, із власними амбіціями та характером. Не може бути арбітр без характеру, він повинен мати своє Я і свою принциповість. Він не повинен піддаватися впливу футболістів, але в той же час не має ставити себе вище за футболістів.
Суддя на футбольному полі не повинен заважати грі, має судити так, щоб його рідко бачили. Арбітр має бути добрим менеджером і управлінцем, він має вміти управляти колективами, не заважаючи грі.
— Ось-ось на полях України та Польщі відбудеться Євро-2012. Які перспективи української збірної в цьому турнірі?
— Ну, якщо порівнювати рівень і клас гри, то важко сказати, що наша збірна на одному рівні з Нідерландами, Іспанією, Німеччиною чи Англією, але це не означає, що ми не можемо на цьому високому рівні добитися результату, тим паче, що ми граємо вдома. Як показав товариський матч з Німеччиною, ми можемо грати з топ-командами на рівні, й мали виграти той матч. Але може і добре, що не виграли, бо ми б задерли ніс і розказували, що обіграли Німеччину. В нас є добра мотивація, в першу чергу тому, що граємо вдома, друге те, що є такий тренер, як Блохін, котрий не любить програвати, що він довів на «Мундіалі» 2006 року. Тоді його підопічні увійшли до 8-ки найсильніших команд світу. Також багато буде залежати від фактору талану, фактору дванадцятого гравця. Трибуни будуть вболівати за нас, от якби ще ми грали у Львові, де наша збірна не знає поразок, сім матчів – сім перемог! А як буде в Києві й Донецьку — побачимо. Всі навколо повинні підтримувати збірну — і журналісти, і вболівальники, конструктивна критика потрібна, але ще більше потрібна постійна підтримка за будь-якого результату. Сподіваюся, що за рахунок великої самовіддачі наших футболістів вони гідно представлять нашу країну на цих змаганнях.
Чим відрізняється чемпіонат світу від чемпіонату Європи? Тим, що на чемпіонаті світу є прохідні матчі, через те, що там повинні бути представлені всі континенти. А в Європі всі 16 фіналістів — дуже сильні команди. Якщо всі ключові футболісти української збірної підійдуть до Євро-2012 у добрій спортивній формі, то ми зможемо багато чого добитися, і Всевишній нам у цьому допоможе.
— Хто, на Вашу думку, стане переможцем Євро-2012? Назвіть трійку призерів.
— Прогноз – то дуже невдячна справа. Завжди є група команд, які на чемпіонатах світу чи Європи займають високі місця. Іспанія, Голландія, Німеччина, можливо Португалія та Англія, плюс Україна, гадаю, розіграють призові місця на Євро-2012.
— В Україні тепер підростають молоді футболісти, які непогано виступали в складі молодіжної збірної. Хто з них має шанс вирости у великого футболіста і стати новим Олегом Блохіним чи Андрієм Шевченком?
— Шанс мають багато футболістів, особливо ті, хто потрапляє в поле зору тренерів молодіжних збірних. Все буде залежати від них, чи зуміють вони подолати бар’єр переходу з дитячого-юнацького в дорослий футбол, адже на цьому етапі відсіюється багато, на перший погляд, здібних гравців. Хтось іде планомірно, переростає цей бар’єр і на дорослому рівні грає ще ліпше, а хтось пропадає. Слава Богу, сьогодні в нас є кілька таких перспективних гравців, як Гармаш, Селін, Ракицький, Ярмоленко, Коноплянка. Всі вони прийшли з молодіжної збірної, і як для одного покоління — це велика кількість. Ще важливо, щоб молоді футболісти були психологічно стійкі й у них не було «мандражу» у відповідальних матчах. Та сподіваємося, що вище перераховані футболісти виявлять всі свої можливості й допоможуть збірній України на Євро.
— Як стати хорошим футбольним арбітром, секрет успіху від Мирослава Ступара?
— Сьогодні є одна проблема, чому в нас немає достатньо хороших арбітрів. Тому, що ті люди, які грають у футбол, уже не йдуть в суддівство, як у наш час це було. Ми в суддівство прийшли з футболу, закінчили в 30 років свої футбольні кар’єри і йшли судити, робили це до 50 років. На той час це нормально сприймалося, тож у Радянському Союзі було дуже багато хороших арбітрів, і в Україні в тому числі. Але коли ФІФА взяло приклад із хокею, де люди в 24 роки вже судять НХЛ, аргументуючи це тим, що швидкості в футболі зростає, хоча в нас ніколи не було проблем із фізичною підготовкою, і вирішило, що молоді хлопці повинні йти в суддівство, щоб до 29 – 30 років вони стали арбітрами ФІФА.
Тут одразу виникла проблема: як може людина, котра не знає футбол із середини, не була професійним футболістом, навчитися добре судити, розуміти суть гри, щоб не заважати футболістам грати. Це є проблема, не кожен це може, тому в нас і виникла нестача арбітрів високого рівня. Мотивація до суддівства в молодих є, тому що це добре оплачувана робота, починаючи з чемпіонату області. Але, виходячи на футбольне поле, не маючи ігрової практики, одного бажання замало. Правила вивчити може будь-хто, там тоненька книжечка, це не є проблемою. Головне — вміти трактувати ці правила на футбольному полі, це дуже важливо, саме тут і виникають проблеми. Для розв’язання цієї проблеми потрібно в кожній області створювати школи арбітрів, поступово шукати здібних людей, які будуть розуміти правила, зможуть їх застосувати на практиці, виходитимуть на поле сміливо, з психологічною стійкістю. Тоді в нас і буде достатня кількість кваліфікованих арбітрів, а так маємо те, що маємо.
h-sport.if.ua
При використаннi матерiалiв сайту посилання на сайт обов'язкове!
