Такі люди, без перебільшення, потрібні в будь-якій футбольній команді. До нього, мабуть, футболісти найчастіше звертаються як за допомогою, так і за порадою. Приходять й інші спортсмени міста… Адже Віталій Коваль - справжній професіонал своєї справи – лікар з великої літери, якому доводиться лікувати не лише фізичні травми гравців хмельницького «Динамо», а іноді й - моральні. І хоч через професію, як правило, персона Віталія Олексійовича залишається поза увагою вболівальників, він цим не переймається. Каже: «Я просто отримую задоволення від роботи».

«ФУТБОЛОМ НЕ ЦІКАВИВСЯ»

Він виріс у Хмельницькому в мікрорайоні Гречани... «Футбол у дитинстві, в принципі, обійшов мене стороною, - каже Віталій Коваль. – Грав інколи в дворі з хлопцями, але ніколи і не думав, що буду з ним тісно пов’язаний. Хотів же стати лікарем! Вступив до Чемеровецького медичного училища на кафедру військової медицини, яке в 1991 році закінчив з червоним дипломом. А потім в армії був фельдшером». Повернувшись до рідного Хмельницького, Віталій пішов на курси масажу і до 1997 року працював у шпиталі для ветеранів війни та в міській поліклініці №2. Футболом, на той момент, навіть і «не пахло». Навіть пропозиція поїхати на збори з хмельницьким «Поділлям» в якості масажиста ще нічого не означала… «Так сталося, що команда залишилася без лікаря, і мене просто попросили поїхати в Закарпаття, де «Поділля», яке очолював Михайло Булгаков, готувалося до першості, - згадує лікар хмельницького «Динамо». – Однак, повернувшись додому, дещо несподівано отримав пропозицію працювати в команді. Ось і працюю до нині». Довелося й трохи перекваліфіковуватися, пройшовши відповідні курси. «Тоді було простіше стати спортивним лікарем, - вважає Віталій Коваль. – Нині ж всі проходять ліцензування і отримують сертифікати європейського зразка». До того ж, працював спортивним лікарем не лише в Хмельницькому, а й в Олександрії та Красилові.

ПОЛЬОВІ УМОВИ

Ті практичні навички, яких Віталій набув у медучилищі та армії, й досі допомагають йому в роботі. Цьому підтвердження – аварія, в яку хмельницьке «Динамо» потрапило 18 липня цього року. «Головне було - швидко зорієнтуватися в ситуації та взяти на себе відповідальність за здоров’я футболістів, - каже Віталій Коваль. – Але, якщо бути відвертим, я все робив на «автоматі». І зрозумів всю небезпеку лише тоді, коли з футболістами був вже у Летичівській районній лікарні. Вважаю, що робив все правильно, так як мене вчили». Щоправда, екстрені ситуації в житті Віталія виникали чимало разів. То комусь брову розіб’ють, то хтось м’язи надірве тощо – потрібно негайно «рятувати» людину… в польових умовах. «В моїй кар’єрі бувало таке, що навіть бинта для перев’язки не було, - ділиться лікар хмельницького «Динамо». – А тому те, що ми – спортивні лікарі, іноді робимо, офіційна медицина вважає неправильним. Чому так? Бо ми бідні й виходимо з того, що маємо в аптечці. І бувало таке, що приходиш до керівництва клубу і кажеш, що потрібні ті чи інші ліки, а вони потрібні були ще вчора, і у відповідь чуєш: «Добре, приходьте через рік». Тому доводиться використовувати й народну медицину, бо футболістів потрібно лікувати, щоб вони виконували ті завдання, які перед ними ставлять».

«РОЖЕВА МРІЯ»

Після гри кожен футболіст отримує мікротравми. А тому Віталій Коваль мріє про відкриття на стадіоні кабінету, який би відповідав вимогам команди другої ліги. «У цьому кабінеті має бути 28 апаратів, а в мене є лише тонометр та градусник, - посміхаючись, каже Віталій Олексійович. - Тому мрію про подібний кабінет, на який потрібно близько 100 тисяч гривень. І тоді можна ставити на ноги не лише футболістів, а й інших спортсменів. Зараз рівень фізпроцедур настільки високий, що термін відновлення гравця після травми можна скоротити з трьох тижнів до одного».

Газета "Є! Теленавігатор"