Місто Хмельницький майже три роки поза професіональним футболом України. Колишній клуб, Динамо (Хмельницький), знявся по ходу чемпіонату 2013/2014 з другої ліги. Боязкі спроби відродити футбольну команду з прицілом під всеукраїнський рівень довгий час залишалися безрезультатними, але зараз Поділля отримало атестат на участь у другій лізі і планомірно готується до сезону 2016/2017.
Щоб дізнатися, як йдуть справи Поділля, ми звернулися до президента клубу Євгена Бейдермана. Його розповідь нас здивувала - настільки, що в кінці довелося називати його «футбольним романтиком».
«За два з половиною місяці провели аж 43 спаринги»
- Євгене Станіславовичу, щодо вашого клубу було багато різної інформації. Наприклад, раніше говорили, що головним тренером буде Микола Федорко, зараз - що ним стане володар Кубка УЄФА Богдан Шершун. Розкажіть, хто ж на сьогоднішній день очолює Поділля?
- Головний тренер на сьогодні - Віталій Вікторович Балицький. Це колишній футболіст, який свого часу грав за Поділля, ЦСКА, Волинь і безліч інших українських і зарубіжних клубів, був капітаном молодіжної збірної України. Дебютував він у мене спочатку як дитячий тренер ДЮФК Поділля. Тепер ось настав час спробувати себе в команді майстрів. Допомагає йому Олександр Сергійович Ірклієнко - теж колишній гравець ЦСКА.
- А хто сформує основу команди, це будуть переважно місцеві вихованці?
- Перше, що потрібно сказати - цей клуб я створив 7 років тому, разом з ДЮФК Поділля. І саме на базі наших випускників була створена ця команда. Часу з того моменту пройшло, може, і трохи, але ми вирішили йти за європейською системою. Спочатку дитячий футбол, а вже потім - команда майстрів. Протилежних прикладів вистачає. У нас в країні, на жаль, частіше за все зараз роблять навпаки: спочатку команда майстрів, а потім гарантійні листи.
- У такому разі, в яких турнірах брало участь Поділля до того, як перейти під прапори професіоналів?
- Брали участь в аматорській першості України, грали на чемпіонат області. Крім цього, зіграли досить багато товариських матчів. За два з половиною місяці провели аж 43 гри. У нас в команді молоді хлопці. Їм необхідна практика. Ось і намагаємося дати її в якомога більшому обсязі.
- Ніхто не награв стільки, похвально. А як у новачка другої ліги йдуть справи з інфраструктурою: чи є місце для тренувань і в якому стані сьогодні стадіон?
- Полотно на центральному стадіоні залишає бажати кращого. Хоча сама арена в хорошому стані. Тренуємося ми там же - інших місць для цього поки немає.
- Коли ваші попередники - хмельницьке Динамо - догравали свої останні сезони у другій лізі, окремі матчі їм навіть доводилося грати в Красилові, тому що центральний стадіон області раптово йшов на реконструкцію. Чи є тоді гарантія, що весь чемпіонат вдасться провести на рідному стадіоні?
- Знаєте, в нашій країні гарантій навіть на завтрашній день ніхто не дає. Тому, загадувати наперед ніхто не стане.
- Тоді давайте з'ясуємо гарантії команди: чи зможе вона сама пройти без збоїв весь сезон? Чи не зніметься чи з турніру достроково?
- А ось це я вам можу гарантувати напевно. Ми сім років граємо в ДЮФЛ, і за цей час у нас не було жодного невиїзду. Відкрию секрет: коли ДЮФК Поділля грав у вищій лізі юнацького чемпіонату України, задоволення це було, я вам скажу, подорожче, ніж витрати на другу лігу. По-перше, в ДЮФЛ виступають чотири команди. В одному турі дві грають удома, інші дві - на виїзді. Тут досить порівняти, що таке один виїзд по другій лізі, і що таке, скажімо, поїздка в Ужгород двох юнацьких команд. Це в цілому 40 дітей плюс тренери.
«На наш турнір в Хмельницький прибули Маккабі, Шахтар, БАТЕ, Спартак»
- Цікаво, а як ви самі прийшли в футбол, і як виникла ідея спонсорувати спочатку дитячу, а тепер і дорослу команду?
- Почалося все в 2010 році. До мене звернувся Микола Вікторович Шершун, батько колишнього футболіста Дніпра і збірної України Богдана Шершуна. Він запропонував мені взяти під свою опіку школу ДЮФК Поділля. Ситуація тоді була важкою. Питання стояло руба: або я забираю школу, або вже завтра через накопичені борги та зобов'язання її просто закриють.
Сіли з другом, все підрахували. Вийшов бюджет 18,5 тисяч гривень на рік. Це всього по півтори тисячі в місяць. Думаю: ну які проблеми? У підсумку, витратили 800 тисяч ... Другий рік - 1 мільйон 800 тисяч. Взагалі, школа спочатку була в жалюгідному стані. Та й обдурили мене. Сказали, що там 300 дітей. На повірку виявилося всього 38.
З командою 2000 року народження я відразу відправився на турнір в Барселону. Подивився, як все це відбувається в Європі. Крім Барселони, побували ще в дитячій академії Мілана. Для себе зрозумів: нічого надприродного там немає. Те ж саме можна зробити і у нас. Цим по приїзду і зайнявся. Провів іміджеві турніри - треба сказати, напевно, найсильніші в Україні. У 2012 році помер директор школи Гриневич. Ми з ним дуже дружили, він був директором моєї школи. І в честь нього я вирішив провести меморіальний турнір. Зібрали солідний склад учасників. У нас грали Маккабі (Хайфа), БАТЕ донецький Шахтар, Спартак. Запросили чемпіонів своїх країн по 2000 роком народження. Іміджеві турніри проводили, в першу чергу, щоб заявити себе. Щоб нас знали. Працювали рік за роком.
Зараз у нас займається футболом вже 462 дитини. Є інтернат, в якому діти вчаться і проживають. Наші команди по ДЮФЛ два роки відіграли в «вишці», після чого вилетіли до першої ліги. На наступний сезон ставимо завдання підвищення в класі. Під команду майстрів мені потрібна тільки вища ліга, сильніші і якісні випуски. Цього року хлопці 2001 року народження посіли за своїм віком перше місце в чемпіонаті України. Перед ними стоїть завдання сформувати команду для першості Прем'єр-ліги U-19. Словом, вибудовуємо вертикаль. Так, поки вона худенька, тендітна, але вона є. Це головне. Тепер перед нами стоїть завдання, щоб цей скелет наріс м'язами.
- Познайомте зі складом команди. Чи є футболісти, з ким підписали контракти?
- З 22 гравцями контракти вже підписані. Чи багато серед них хмельничан, відразу сказати не візьмуся. Ситуація в тому, що в ДЮФК Поділля ми спочатку набирали дітей зі всієї України. Тому, коли хлопець відіграв в ДЮФК 7 років, мені важко сказати на нього «приїжджий» - чи то із Києва, Житомира, Донецька. Таких я вже вважаю хмельничани.
- Що показали контрольні матчі? Ви отримали привід для оптимізму або додаткову їжу для роздумів?
- Однозначної характеристики таких матчів не даси. Кожен тренер ставить на товариські ігри певні завдання. Результат часто буває неважливий. Головне - переглянути в ділі нових футболістів. Для нас це теж було першочергове завдання. Футболістів переглядали на тлі більш маститих суперників. Матчі намагалися проводити в основному проти команд першої ліги. Всі матчі проводили по чотири тайми - по два для «основи» і «дубля». Рахунки теж були різні. Зіграли 0: 0 з Буковиною і з ФК Тернопіль, програвали теж не раз, всякі були рахунки - але на них не варто звертати увагу. Взагалі, думаю, не варто зациклюватися на цих результатах.
«Що цікавого в дорослому футболі? Люди бігають за зарплату ... »
- З огляду на специфіку Поділля - по-перше, як новачка, а по-друге, як проекту на перспективу, які завдання ставите на майбутній сезон? І вони конкретні - під місця, або більш стратегічні?
- Перша і головна наша стратегічна задача, як я вже говорив, - вибудувати вертикаль. Ставити якісь цілі щодо виходу в першу лігу сьогодні, щонайменше, смішно. Нам потрібно в першу чергу обкатати молодь в чемпіонаті України. Нехай набираються досвіду, обростають м'язами. Хлопці у нас технічні, швидкі, але досвіду їм не вистачає.
Ось вам наочний приклад. Поставили Євгена Шмакова - досвідчений футболіст, пограв і у вищій лізі нашої країни, і за кордоном. Йому б по-доброму треба скинути 15 кілограмів, а він дві таких передачі дав в розріз, які просто зробили всю гру. Все це за рахунок досвіду.
- Останнє запитання - теоретичного характеру. Розвиток молоді це чудово, але футболістів на внутрішньому ринку не продають, а за кордоном на них, на жаль, розраховують далеко не ті клуби, які ми звикли бачити по телевізору в Лізі чемпіонів. За рахунок чого ви можете зробити цей проект хоч трішки прибутковим?
- Тут все залежить від того, як цей проект розглядати. З позиції бізнесу він апріорі збитковий. Це я вам як бізнесмен говорю. Тому, в такому світлі він навіть не розглядається. У 2010 році, коли я заснував ДЮФК Поділля, у мене народився молодший син. Тому, даний проект більше для душі.
Так, мені подобається те, чим я займаюся. Поіменно знаю всіх наших дітей, присутній на всіх іграх. Знаєте, для мене дитячий футбол - це щось особливе, відмінне від дорослого. Так я і дорослий футбол-то ніколи не любив. Ну що там цікавого? Люди бігають за зарплату. Мої діти грають зовсім за інші речі, які набагато цінніші будь-яких грошей. У нас коли проходить «дербі» з місцевим ДЮСШ, на матчі чергує три карети «швидкої допомоги». Хлопці ступають в вогонь - туди, куди не кожен суне ногу. І ось цей дух, ось це «дербі» не оцінити ніякими грошима.
- Ви - футбольний романтик.
- Слава Богу! На таких-то романтиках і тримається футбол. Якось, пам'ятаю, спілкувався з закордонними фахівцями футболу. І ось голландці говорять: «У вас, в Україні, все по-іншому. Ось якщо ми хочемо команду майстрів, то перше, що ми робимо - це будуємо інфраструктуру. Потім ми робимо дитячу школу. Потім будуємо дитячу академію, і тільки потім замислюємося про команду майстрів. А у вас якось цікаво - спочатку роблять команду майстрів, пишуть гарантійні листи, потім три тури пролітає і знову пишуть гарантійні листи». Тому, як показала практика, європейська система працює краще за українську. І ми пішли по вже перевіреній, протоптаній стежці. По правильній доріжці. Так і вибудовуємо свою вертикаль.
- Тоді побажаємо вашому проекту відбутися - і не так, як це було в останні роки існування хмельницької команди, коли все було дуже депресивно щодо гри і результату.
- У нас з ними різні цілі - у мене немає мети продавати, заробляти, купувати. У мене мета - награвати, награвати і ще раз награвати. Я дивлюся вперед і сподіваюся на нашу молодь.
Артур Валерко
