У 1960 році слідом за тернопільським «Авангардом» у Хмельницькому також була створена команда майстрів, але на базі футбольного клубу ДСТ «Динамо». Головним тренером цього колективу став одесит Володимир Михайлов. З собою він привіз гравців одеського СКВО: Леоніда Воротняка, Володимира Арапакі, Володимира Арабея. До команди долучилися лідери кам’янецького «Буревісника»: брати Ігор і Юрій Сапешки та Олексій Ворона. З хмельничан в команді після зборів залишився лише Альфред Колюшенко.


10 квітня хмельницьке «Динамо» стартувало у 1-й українській зоні 22-го чемпіонату СРСР у Вінниці матчем з місцевим «Локомотивом». Дебют виявився глевким, хмельничани програли 0:3. Лише 20 травня «Динамо» в виїзному матчі 7-го туру проти івано-франківського «Спартака» здобуло перше очко, зігравши в нульову нічию. Вже 24 травня у грі 8-го туру в Дрогобичі відбувся перший м’яч подолян у виконанні Петра Чеховського. До слова, нападник «Динамо» забив у тій грі і вдруге, але «Нафтовик» зумів втримати перевагу в один м’яч (2:3).

29 травня в домашньому матчі «Динамо» здобуло першу перемогу, здолавши рівненський «Колгоспник» з рахунком 1:0 і знову відзначився Петро Чеховський, який в підсумку став кращим бомбардиром подолян в прем’єрному виступі, набивши 8 голів у ворота суперників. По ходу сезону «Динамо» виявилось найслабшим клубом. Тому за сім турів до завершення чемпіонату на заміну Володимиру Михайлову та його помічнику Борису Ковальському були запрошені Євген Лемешко та Ілля Бас. Для кардинальних змін часу не було. Тож сезон команда завершила на дні з 3-ма перемогами, 8 нічиїми та 21 поразкою і при різниці м`ячів 19:65.

У 1966 році, незважаючи на переїзд посеред сезону Євгена Лемешка до Львова, «Динамо» виграло 1-й українську зону. Тренери Євген Лемешко, а потім і Юрій Аванесов та Микола Голяков у цьому сезоні поряд з досвідченими Робертом Саркісовим, Борисом Соколовим, В’ячеславом Мітіним та Леонідом Лемещенком в іграх чемпіонату використовували і вихованців групи підготовки «Динамо»: Валерія Кирилюка, Володимира Сенделя та Віктора Фоміна. Таке «Динамо» у фінальній пульці поступилось «Авангарду» (Жовті Води) лише з третьої спроби (0:0, 1:1, 1:2). Це найбільше досягнення хмельницької команди за історію свого існування.

У середині 70-х років команду передали на баланс Хмельницького радіотехнічного заводу. Футбольний клуб отримав назву заводської команди «Хвиля», яка грала на чемпіонат області. У 1978 році до фінансування команди долучились завод тракторних агрегатів, завод трансформаторних підстанцій, завод ковальсько-пресового устаткування, «Термопластавтомат», та інші заводи Хмельницького, що входили в ДСТ «Авангард». З того часу команда отримала назву «Поділля». Через два роки фінансувати клуб почали «Маяк» з с.Гвардійське та «Кристал» з м.Ярмолинці у складі ВО «Новатор», створеного на основі радіотехнічного заводу.

Колектив тоді очолював кращий бомбардир клубу, на рахунку якого 106 голів, Роберт Саркісов. Йому допомагав Леонід Лемещенко. Основа команди складалась з вихованців хмельницької футбольної школи: досвідчених Олександра Крякунова, Леоніда Іщука, Віктора Барчука, Анатолія Петлюка та перспективних Миколи Середюка, Володимира Криворученка, Володимира Туза, Ігоря Хібліна, Василя Бурмича, Анатолія Черняка, Володимира Микитюка, а також представників тернопільської школи футболу: Леоніда Пасемчука та Михайла Завальнюка. Продовжували свої виступи й ветерани команди Віктор Грушко, Микола Гриневич, Віктор Чумак.


У 1988 році команду очолив талановитий наставник Мирон Маркевич. Поряд із львів’янами, що вже були в «Поділлі»: Едуардом і Андрієм Валенками, Степаном Ничем, Володимиром Кісерою у команді з’явились досвідчені гравці львівських «Карпат» - Ігор Снігур та Степан Юрчишин. Залишились в колективі «легіонери» Сергій Аргудяєв та Віталій Бугай. Підкріплені молодими вихованцями хмельницького футболу Валерієм Лахмаєм, Олександром Порицьким, Миколою Гаврилюком, Володимиром Ковтонюком, а також ветеранами клубу Віктором Муравським, Володимиром Тузом, Леонідом Пасемчуком подоляни посіли 5-е місце у своїй зоні.

У першому чемпіонаті України з футболу «Поділля» очолював ветеран клубу Григорій Іщенко. Запам’ятався цей сезон тим, що саме «Поділля» разом з «Буковиною» зіграли перший офіційний матч з футболу незалежної України. Відбувся він 10 лютого 1992 року в рамках Кубку України. Тоді основний час завершився з рахунком 1:1. За «Поділля» відзначився Віталій Бугай, який ввійшов в історію «Поділля» кращим бомбардиром з 83 голами. Чемпіонат команда завершила на високому для себе 4 місці у 1-й групі першої ліги. В колективі з’явились перспективні вихованці хмельницької школи футболу - Андрій Кирлик та Ігор Стасюк.

В 1997 році команда через скрутне фінансове становище вилетіла в другу лігу. Проте був вдало реалізований Іван Малімон в «Дніпро» (Дніпропетровськ), Ігор Кондак в «Носту» (Новотроїцьк, Росія), а Олексій Сендель і Микола Федорко в «Олександрію». Також з’явилося інше джерело фінансування. Спонсором «Поділля» став ринок «Бартер-Сервіс». В команді з’явилися хмельниччани: досвідчений оборонець Ігор Тимощук та талановиті півоборонці Сергій Кривий і Руслан Кострицький. Залишились й досвідчені гравці Валерій Лахмай, Олександр Поріцький, Ярослав Хома, Георгій Магріані. Таким чином «Поділля» повернулось в першу лігу.

Через десять років за відсутністю фінансування «Поділля» припинило своє існування. Почалось відродження колективу з аматорського чемпіонату шляхом створення комунального підприємства. Головним тренером став Ярослав Бобиляк. Команда складалась з вихованців хмельницької школи футболу: досвідчених Руслана Кострицького, Олексія Сенделя, Олександра Лозінського, Льва Сергєєва, Віктора Вершигори, Максима Левченка та перспективних Анатолія і Костянтина Шляхових, Вадима Безвещука, Андрія Лемішевського, Олексія Колеснікова, а також тернополян Степана Клекота, Андрія Дубчака та Андрія Мартинюка.


Всіх небайдужих до команди, задля повного відтворення й збереження історії клубу, адміністрація сайту fcpodillya.km.ua просить поділитися наявними фото та іншими матеріалами про клуб, а також власними спогадами.

За матеріалами майбутньої книги «Поділля - сторінки історії»