За словами Ярослава Хоми, його «хрещений батько» у футболі Віталій Кварцяний навчив головному правилу у житті: терпи та працюй – і матимеш все. Тому на полі Хома запам’ятався гравцем, який своєю працездатністю заслужив повагу від багатьох тренерів, що дуже цінують таку рису у футболістів.

ФУТБОЛ – ВАЖКИЙ ХЛІБ

- Після завершення кар’єри гравця ви вирішили не продовжувати подальший шлях у спорті № 1. Маєте власну справу?

- Так. У Хмельницькому, де зараз мешкаю, є бізнес, пов'язаний з нерухомістю. Розпочав займатися ще тоді, коли тривала кар’єра футболіста. А зараз продовжую. Це невеликий, можна сказати, середній бізнес.

- Мабуть, хтось зі знайомих все-таки пропонував спробувати себе у ролі тренера?

- Я вирішив для себе, що не буду надалі у футболі. Міг працювати, наприклад, із Сергієм Ковальцем, з яким маю хороші стосунки. Конкретної пропозиції від нього не надходило, але ми розмовляли на цю тему. Та я відразу сказав, що неготовий до тренерської роботи і хочу переключитися на щось інше. Футбол займає багато часу, та й хотів відпочити від нього, адже мав значну кількість травм. Також набридли постійні роз’їзди. Сім’я від цього найчастіше страждає, тому вирішив їй більше уваги приділяти. Вважаю, що виховання дітей мусить бути на першому місті. Як відомо, діти підростають дуже швидко.

- Батьківські збори відвідуєте?

- Так, це нормальне явище. У школі мого сина склалася традиція, коли раз на рік від сім’ї приходить на збори тільки тато. Тобто мами ходять постійно, а батько обов’язково повинен прийти хоч один раз на рік. Є такі питання, які треба вирішити тільки з чоловіками.

- Хочете, щоб син Віктор став футболістом?

- Він займається у місцевій ДЮСШ, але щоб очі горіли, то такого не бачу. Я намагаюся не надто на нього впливати, бо у футбол, баскетбол чи інший вид не можна змусити грати. Син каже, що хоче бути футболістом, а вже як воно буде –побачимо. Треба мати не тільки талант. Я ж знаю, що таке футбол – це важкий хліб. Та й багато є різних нюансів. Наприклад, у деяких хлопців, які займаються із сином, розпочалися проблеми з колінами. Діти зараз фізично набагато слабші, багато травм просто на рівному місці. Раніше такого не відбувалося. Можливо, через те, що тепер тренуються на штучних полях.



ЯК ЛЕГІОНЕРИ ЗІПСУВАЛИ ГРУ «КАРПАТ»

- Хоч ви грали не в одному клубі, але все-таки більшість пов’язує Ярослава Хому з «Карпатами». А які події вам найбільше запам’яталися під час перебування у Львові?

- Найкращий період пройшов за тренерства Мирона Маркевича, коли ми перше коло закінчили на третьому місці. За мій «карпатівський» час це був найуспішніший результат. Наскільки пригадую, то на той момент приблизно 9 українських гравців виступало в основному складі колективу. Крім того, багато було місцевих, тобто львівських виконавців. Тому й досягли такого результату. Бо легіонер ніколи не буде так діяти, як місцевий. Він грає, коли є гроші, а не дали – то не виступатиме. А місцеві деколи можуть і потерпіти, бо мають бажання підтримати клуб. Розуміють, що це тимчасово, і не виникатимуть такі проблеми постійно. Місцеві більше переживають за рідний клуб.

- Ви вважаєте, що велика кількість легіонерів вплинула на провальний виступ у другому колі?

- По-перше, саме велика кількість. По-друге, вони отримали умови набагато кращі, ніж українці. Треба було догравати чемпіонат тим же складом, який давав результат. Можливо, з певними корегуваннями. Зрозуміло, що тренер хотів підсилити конкуренцію. Але не пішли перші матчі, а потім команду важко налаштувати на позитивний результат. До того ж я не зміг допомогти колективу, бо зазнав травми.

- У «Карпатах» неодноразово трапляється так: якщо гравець не хоче продовжувати контракт, то погрожують тим, що зашлють у дубль. Нещодавно подібна ситуація була у Лукаса. Вас так «переконували»?

- Виникали ситуації, коли хотіли змусити і лякали, що потім не гратиму. Таке відбулося за часів Івана Голаца. Але я підійшов тоді до наставника і запитав, чи потрібен йому. Якщо необхідний, то мені варто надати певні умови. А якщо ні, то я перейду у інший клуб. Тренер вирішив з президентом усі нюанси, тому ми не поверталися до цього питання. Багато залежить від тренера. Якщо йому потрібен гравець, то він вирішує будь-які питання. Завжди можна знайти компроміс, але діяти такими методами – це неправильно. Адже це імідж і клубу, і президента.



ПОБАЧИВ ІНШИЙ БІК МЕДАЛІ У ФУТБОЛІ

- Чи реальним був ваш третій прихід у розташування «зелено-білих»?

- Такий варіант існував. Я приїжджав до Львова на збори, але тоді ми не домовилися з клубом стосовно контракту. На той момент «Карпати» очолював Олександр Іщенко.

- Зрозуміло, що ми не можемо оминути тему допінгового скандалу, який стався за час вашого другого перебування у «Карпатах»…

- Зараз можу сказати, що клуб тоді взагалі жодної підтримки мені не надав. Та й не відчував я її. Сам розбирався у всьому. Їздив на різні допити, коли мені казали, щоб я зізнався. Залякували, що дадуть мені 3 або 4 роки. Але я стояв на своєму. Вони не могли дати мені більше, ніж тих 7 місяців. Побоялися, адже там нічого не було. Докази у мене є, що я тестостерону не вживав. По-перше, клініка, яка займалася допінг-пробами, не мала ліцензії. Тобто жодних аналізів не мали права проводити. Я хотів їхати у Німеччину, щоб здати повторні аналізи. Лікувався перед тим у німецького лікаря Пфайфера і написав йому, щоб надіслав мені запрошення. А він відповів, що ФФУ повинна дати на це дозвіл. Та федерація мене просто не відпустила. Просив, щоб «Карпати» вплинули на те, щоб я отримав змогу поїхати до Німеччини. Але клуб жодних зусиль у цьому напрямку не робив. Мені тільки казали, щоб сам їхав і вирішував свої питання. По-друге, та норма тестостерону, яку начебто знайшли у крові, є допустимою. Пізніше я їздив до Німеччини і це з’ясовував. Там просто розводили руками, бо це допустима норма для людини, яка могла просто перехвилюватися.

- Тобто ФФУ завдала вам відчутного удару по кар’єрі і репутації?

- Вважаю, що федерація зіпсувала мою кар’єру. Я побачив інший бік медалі у футболі. Всю кухню зсередини. Зрозумів, які люди працюють і якими методами керуються. Потім доводити щось комусь немає сенсу. Тренери зовсім по-іншому на мене дивилися. Думали, що щось вживаю, і тому маю таку витривалість. Мені телефонували за рік до завершення кар’єри і пропонували довести свою правоту. Але час вже пройшов – не хотілося знову торкатися цієї теми.

- Колись ви зазначали, що шкодували через поспішне рішення щодо повернення у «Карпати» з «Шахтаря»…

- Мені треба було просто залишитися. Мій перехід вирішили без мене. Не треба було погоджуватися. Я отримав невелику травму, через яку пропустив два місяці, а потім не потрапляв до складу команди. Але тренери на мене розраховували.

Можливо, мав амбіції, щоб постійно виступати в основному складі, та послухав чужі рекомендації. Вважаю, що заграв би ще у «Шахтарі»…

- Але навіть перебування у такому клубі залишило позитивне враження?

- Уже тоді ставлення Ріната Ахметова до клубу стало таким, про що можна тільки мріяти. Я не зустрічав такого у жодному клубі, за які виступав. Ахметов любить футбол і з розумінням ставиться до футболістів, незалежно від того, грає він чи просто перебуває у команді. Президент довіряє наставнику, не влазить у тренерські справи, створює всі умови для того, щоб команда добре виступала. Тоді умови були майже ідеальними, а я уявляю, що є зараз. Тому ми і бачимо, які результати у «Шахтаря».

galsports.com